Сторінка
7

Особливості психолого-педагогічної допомоги підліткам у процесі саморозвитку їх особистості

Одночасно з цим потрібно скласти детальну програму самовиховання і визначити те, чого конкретно необхідно досягти. Починати, звичайно, краще з більш простих програм, наприклад: прибрати зі вживання лайливі слова, не робити необдуманих вчинків; подолати погану звичку перебивати в розмові співрозмовника; завжди тримати своє слово і т.д. Програми в міру набуття досвіду самовиховання, природно, повинні ускладнюватися, удосконалюватися і ставати більш довготривалими.

Важливу основу в процесі самовиховання і саморозвитку учня має педагогічне керівництво.

Зміст і форми роботи педагога з організації самовиховання можуть бути найрізноманітнішими. У цілому організація педагогічного керівництва самовихованням здійснюється за трьома основними напрямками. До них відносяться:

– формування думки в учнівському колективі про необхідність і користь самовиховання;

– надання допомоги учням у з'ясуванні сутності самовиховання, його методів та шляхів здійснення;

– практична допомога учням у розробці програм самовиховання та їх реалізації.

Практична робота з реалізації цих напрямків дозволить учням отримати більш чітке уявлення про зміст роботи над собою.

З питань самовиховання необхідно проводити етичні бесіди, виносити ці питання на обговорення учнівських зборів, присвячувати їм шкільні вечори, зустрічі з відомими людьми і т.д. Тематика цих форм виховної роботи може охоплювати найрізноманітніші аспекти даної проблеми: «Що таке самовиховання», «Як долати свої недоліки», «Методи самовиховання» і т.ін. Корисно, щоб перед учнями з цих питань виступали не тільки вчителі і класні керівники, але і вчені, лікарі, психологи, працівники виробництва, ветерани війни і праці.

Однак роз'яснювальними заходами і організацією пізнавально-просвітницької діяльності не можна обмежувати цю роботу. Не менш важливою її формою є надання практичної допомоги учням у самовихованні. З цією метою корисно обговорювати, як потрібно ставити цілі самовиховання з подолання тих або інших недоліків у поведінці та характері, як використовувати методи самопереконання, самонавіювання й інші в роботі над собою.

Таким чином, в якості висновку слід зазначити, що самовиховання виступає як важливий засіб саморозвитку учнів лише за умови, якщо вчителі звертають належну увагу на його організацію і в змозі вміло і грамотно його спрямовувати.

Психолого-педагогічна допомога підліткам у процесі саморозвитку їх особистості

У своїй практичній діяльності педагог нерідко стикається конкретно з проблемами кожної дитини, які обумовлені, з одного боку, неадекватним ставленням до себе і народжують феномени або невпевненості, тривожності, або самовпевненості (аж до прагнення придушувати, домінувати над іншими), з іншого – недоліками саморегуляції, типовим виразом якої є неорганізованість, що виявляється в різних видах і формах. Що стосується саморозвитку, то найчастіше проблеми виникають в учнів шкіл в області визначення цілей саморозвитку, вибору засобів самовиховання, а головне – проблема нестачі волі в реалізації задуманого .

Допомога підліткам в процесі саморозвитку їх особистості – це, мабуть, найбільш складна і відповідальна сфера діяльності педагога, оскільки стосується виправлень того, що вже є, і визначень перспектив становлення особистості, її цілей і способів їх досягнення. Тому тут не може бути однозначних рекомендацій, як у випадках корекції неадекватноuj самосприйняття, самооцінювання і саморегулювання. У будь-якому випадку дитина повинна самостійно приймати рішення, роль дорослого зводиться до того, щоб прояснити те, що є, і визначити варіанти розвитку майбутнього. Цей процес суто індивідуалізований незалежно від віку дитини, яка потребує допомоги дорослого. Визначається він рівнем довіри один до одного, мірою компетентності того, хто надає допомогу. Можна описувати області, які схильні до спільного обговорення та аналізу, а вони визначаються структурою самопізнання і саморозвитку, що представляють собою своєрідні процеси руху особистості у побудові себе і свого життєвого шляху. Уявімо ці області:

– Як і яким чином ти стверджуєш себе в очах інших людей (дорослих і однолітків)? Наскільки позитивні або негативні ці способи самоствердження? Або навпаки: як і чому ти заперечуєш себе? Якими установками при цьому керуєшся?

– Які найближчі та перспективні життєві цілі ти ставиш? Чи є вони адекватним відображенням твого сьогоднішнього положення та стану?

– Як ці найближчі та перспективні цілі ти збираєшся досягти? Які внутрішні ресурси для цього актуалізуєш? Яких результатів в кінцевому підсумку досягнеш?

Бесіда з цих питань з чужим дорослим вимагає високого рівня спільної довіри і бажання з боку школяра справді самовдосконалюватися, у протилежному випадку з такої бесіди нічого не вийде.

Основні методи, які може використовувати педагог у розмові, зводяться до двох груп: всебічному аналізу того, що є; подвійного прогнозу розвитку особистості. В одному випадку – якщо все залишається без зміни, в іншому – якщо спробувати над собою попрацювати в певному напрямку.

Мабуть, на цьому можливості педагога вичерпуються. Проте їх можна розширити, якщо педагог сам є джерелом досвіду, сам пройшов через «горнило» саморозвитку, якщо він знає, як правильно побудувати процес самовиховання для досягнення цілей, які хвилюють дітей та підлітків.

Активні зміни, що відбуваються в усіх сферах життя сучасного суспільства, загострення протиріч між потребами людини і нестабільною, мінливою реальністю приводить до підвищеної уваги дослідників до проблеми саморозвитку особистості і необхідності пошуку шляхів управління саморозвитком.

Саморозвиток – це процес усвідомленого переходу особистості від одного рівня розвитку до іншого, більш якісного, зумовлений внутрішньою потребою і забезпечений набутими знаннями та здібностями.

Серед основних особливостей саморозвитку виділяємо: життєдіяльність особистості, процес її саморозвитку та активність, рівень розвитку самосвідомості, здатність до самопізнання. Саморозвиток як специфічний процес характеризується неоднозначністю та багатоплановістю. Проведений аналіз наявних у працях Н.В. Богданович, В.Г. Маралова, Л.М. Куликової, Г.К. Селевко, В.А. Семиченко та ін. саморозвитку дозволив описати досліджуваний процес як окреме явище та виділити такі форми: самоствердження, самовдосконалення та самоактуалізацію.

Суб'єктом саморозвитку дитина стає тільки в підлітковому віці, коли відбуваються кардинальні зміни у самосвідомості, виникає відчуття дорослості, йде процес переорієнтації з дитячих норм на дорослі.

Здатність підлітка до саморозвитку – складне інтегративне особистісне утворення, комплекс індивідуально-психологічних особливостей особистості, що визначають успішність діяльності з саморозвитку і характеризують суб'єктну позицію підлітка в цьому процесі. Підліток як суб'єкт саморозвитку характеризує протиріччям між потребою в саморозвитку та несформованістю здатності до саморозвитку.

В даний час відомо чимало спеціальних технологій, орієнтованих на самопізнання і саморозвиток всіх учасників педагогічного процесу, в яких найбільш зримо виражаються ідеї гуманізму, засновані на вірі в позитивні потенційні можливості кожної особистості. У ході дослідження нами булі розглянуті: технологія особистісно-орієнтованого навчання К. Роджерса, технологія супроводу самопізнання і саморозвитку на основі ідей педагогіки і психології ненасильства і технологія саморозвитку школяра Г.К. Селевко.