Сторінка
5
Умовами досягнення педагогом стану позитивної відкритості є:
– звернення до свого дійсного Я, прийняття самого себе;
– здатність терпимо ставитися до дітей та інших суб'єктів педагогічного процесу: до адміністрації, батьків, колег; в основі терпимості лежать механізми прийняття і терпіння;
– здатність педагога рефлексивно слідувати за природним ходом життя, вміння жити в сьогоденні, не страждаючи переживаннями минулого і турботами майбутнього (зрозуміло, це не виключає планування майбутнього);
– здатність любити дітей розуміється не просто як позитивне емоційне ставлення, але і як специфічна діяльність щодо посилення особистісного начала в кожній дитині, тобто її вміння самовизначатися, будувати себе, виробляти самостійні ставлення до різних сторін дійсності – само розвиватися.
2. Забезпечення суб'єктивної свободи у виборі змісту, методів і форм діяльності. Людина тільки тоді активно та з бажанням включається в діяльність, коли сприймає її не як нав'язану, а як значиму і цікаву, обрану нею самою. У цьому випадку вона може проявити і реалізувати себе, піднімаючись на вищий щабель саморозвитку.
Бути суб'єктивно вільним – це можливість здійснювати вибір. Коли людина сама робить вибір, вона покладає на себе справжню відповідальність, оскільки є відповідальною не перед іншими людьми, а перед самою собою і власним сумлінням, яке є моральним орієнтиром, що спрямовує поведінку в потрібне русло.
Свобода педагога полягає в можливості вибору змісту, форм, методів роботи, прояву своєї творчості та особистісного зростання.
Свобода учнів полягає в можливості вибору не тільки форм, методів, способів навчальної діяльності, а й можливості утвердитися в чомусь, просуватися вперед, вдосконалюватися. Школяр не просто вивчає предмети – навчальні предмети стають засобами більш глибокого пізнання себе і саморозвитку.
3. Включення учнів до цілей і завдань педагога і вміння вчителя підключитися до цілей і завдань дітей. Цей принцип розкриває суть співпраці. Реалізація першої його частини можлива тільки в тих випадках, коли педагог володіє здатністю до досягнення стану самоактуалізації; коли він сам повністю залучений у процес, реалізує себе в ньому як особистість. У цьому випадку створюється унікальний емоційний фон, емоційна атмосфера, в яку втягуються діти, сприймаючи діяльність як спільну та вільну.
Підключення до цілей і завдань дітей можливо через конкретну ситуацію, обігравання того, що зробила, говорила дитина, а також за допомогою підключення до суб'єктного досвіду, актуалізації його з можливим використанням у процесі вирішення завдань, які поставлені педагогом.
4. Подолання тривожності, страху, почуття неповноцінності. Не секрет, що заняття в школі або в будь-якому іншому навчальному закладі породжують напруженість, страх, тривогу в учнів. Суть цього страху полягає в тому, що людина в будь-який момент може виявитися неспроможною, буде ображена її гідність, вона не впорається з діяльністю, це помітять інші, негативно її оцінять. Боязнь отримати «двійку», виявитися неспроможним іноді переслідує людей все життя. Цей страх блокує саморозвиток, особистісне експериментування, змушує діяти на догоду соціального оточення, суворо слідувати прийнятим нормативам і зразкам або, навпаки, повністю їх ігнорувати, демонструвати незалежність, яка виявляється зворотним боком страху.
Як можна знизити рівень тривоги і напруженості? Переглянути систему оціночної діяльності. Акцент перенести на позитивну оцінку, дати можливість школяреві самому вирішувати: як просуватися в своєму розвитку, коли відповідати, здавати залік, писати контрольну і т.д. В існуючих умовах це складно, але впровадження елементів системи гнучкого контролю в педагогічну практику цілком можливе.
Реалізація на практиці цих принципів показує, що не лише учні, а й педагоги отримують реальні можливості для саморозвитку, самовдосконалення, побудови системи відносин один з одним на іншій основі – основі довіри, доброзичливості, ненасильства.
Методика проведення занять будується з максимальним урахуванням суб'єктивної волі дитини, її правом визначатися і вибирати ті позиції, які для неї є більш привабливими, навіть якщо вони не влаштовують педагога.
Наведемо основні принципи побудови занять:
1. Принцип контрасту. Суть його полягає в тому, що дитині пропонується займати послідовно різні позиції: доброзичливу і ворожу, миролюбну й агресивну, керівника і підлеглого. Свобода дитини полягає в тому, що вона сама внутрішньо приймає ту чи іншу позицію. Контраст використовується і як конкретний методичний прийом у найрізноманітніших видах діяльності дітей. Наприклад, при читанні та аналізі художніх текстів вони придумують альтернативний кінець: у позитивних героїв виділяють як позитивні, так і негативні якості, у антигероїв – не тільки негативні, але й позитивні характеристики.
2. Принцип задіяння всіх сфер життєдіяльності. Дитині важко зрозуміти і визначити зміст складних моральних якостей, таких, як добро, любов, миролюбність і т.ін. Однак важливо не стільки розуміння дітьми змісту цих якостей, скільки переживання ними певних станів, що супроводжують їх прояв. Даний принцип передбачає: на пізнавальному рівні – актуалізацію уявлень про ту чи іншу якість з опорою на досвід дитини; на сенсорному – через зір, слух, нюх, дотик вироблення умінь встановлювати аналогії між власними відчуттями і виниклими уявленнями; на емоційному – розвиток здатності до переживання того чи іншого стану, супутнього прояву певної якості; на поведінковому – програвання реальних чи уявних ситуацій, відпрацювання конкретних дій.
3. Принцип опосередкування. Перш ніж перейти до реального переживання і поведінки, дитина повинна навчитися розпізнавати ті чи інші переживання і способи поведінки на прикладах персонажів з літературних творів, кінофільмів, вчитися давати характеристики об'єктів символічного характеру. З цією метою використовуються: особи-маски, схематичні зображення поз людини, ляльки, розігруються образи тієї або іншої тварини (наприклад: дружелюбна коза, ворожий вовк і т. п.).
4. Принцип моделювання життєвих ситуацій. У ході проведення занять велике значення надається моделювання різних ситуацій як з позитивним, так і з негативним змістом. Розігруючи ці ситуації, дитина вчиться самостійно, без допомоги дорослих і підказок, знаходити вихід з них, додаючи до свого досвіду щось нове, що може бути в подальшому перенесене в реальне життя. Лише у разі негативного або агресивного вирішення ситуації педагог пропонує дітям вчинити по-іншому, інакше.
Кожне заняття композиційно складається з трьох частин: актуалізація уявлень про ту чи іншу якість або характеристику; відчуття станів тієї або іншої якості, вираз цього відчуття у творчості; емоційне переживання певних станів, вираз цього стану в поведінці.
Технологія саморозвитку школяра Г.К. Селевко
Технологія саморозвитку школяра повністю орієнтована на саморозвиток школярів і охоплює весь період навчання з 1 по 11 класи. Мета її – виховання активного, ініціативного, самостійного громадянина, освіченої, культурної людини, турботливого сім'янина і майстра у своїй професійній справі, здатного до постійного життєвому самовдосконалення.