Сторінка
6

Особливості психолого-педагогічної допомоги підліткам у процесі саморозвитку їх особистості

Мета і визначає кінцевий результат, яким є зрілий рівень самовдосконалення, що характеризується:

– одухотвореністю, зв'язком мотивів роботи над собою з духовним ядром особистості;

– володінням сукупністю умінь самовдосконалення;

– високим рівнем самостійності особистості, готовністю включитися в будь-яку діяльність;

– творчим характером діяльності людини;

– усвідомленою поведінкою, спрямованою на удосконаленням себе, своєї особистості;

– результативністю, ефективністю самоформування особистості.

Головна мета педагогічного колективу, окремого педагога – ввести особистість дитини в режим саморозвитку, на кожному віковому етапі підтримувати і стимулювати цей режим, формувати віру в себе, забезпечувати інструментарієм саморозвиток. Дана технологія включає три підсистеми: «Теорія» – освоєння теоретичних основ самовдосконалення особистості; «Практика» – формування досвіду діяльності учнів з самовдосконалення; «Методика» – саморозвиток у предметному навчанні.

Підсистема «Теорія». Системоутворюючим й інтегруючим є курс «Самовдосконалення особистості», який побудований з урахуванням вікових потреб і можливостей. Він представляє наступну структуру по класах:

– 1 – 4 класси – «Початок етики» (саморегуляція поведінки);

– 5 клас – «Пізнай себе» (психологія особистості);

– 6 класс – «Зроби себе сам» (самовиховання);

– 7 клас – «Навчи себе вчитися» (самоосвіта);

– 8 клас – «Затверджуй себе» (самоствердження);

– 9 клас – «Знайди себе» (самовизначення);

– 10 класів – «Керуй собою» (самоврядування);

– 11 клас – «Реалізуй себе» (самоактуалізація).

У цілому, курс дає дітям базову психолого-педагогічну підготовку, методологічну основу свідомого управління своїм розвитком, допомагає їм знайти, усвідомити і прийняти цілі, програму, засвоїти практичні методи і прийоми свого духовного і фізичного зростання і самовдосконалення.

Підсистема «Практика». З точки зору реальної практики найважливішим методологічним та організаційним завданням у цій технології є надання самостійності і можливості прояву творчих здібностей. Це можливо здійснити, використовуючи розвинений клубний простір школи, заняття з розвитку творчих та інтелектуальних здібностей учнів, методики колективних творчих справ (за І. П. Іванова).

Використання розвиненого клубного простору школи включає в себе наступні напрямки:

– громадський;

– художньо-естетичний;

– фізкультурно-оздоровчий;

– еколого-біологічний;

– дитячий туризм і краєзнавство;

– військово-патріотичний;

– технічна самодіяльність;

– навчально-дослідний.

Завдання полягає в тому, щоб надати кожному учню можливість проявити себе в одній зі сфер додаткової освіти.

Як зазначає Г.К. Селевко, переходячи від одного ступеня в своєму розвитку до іншого, дитина залишається весь час у середовищі, яке представляє для неї досвід творчого подолання, досягнення, самоствердження.

Підсистема «Методика» дозволяє вирішувати задачі саморозвитку в предметному навчанні.

Організація навчального процесу в даній технології саморозвитку має свої принципові риси :

– педагогічне керівництво самовихованням і самоосвітою особистості стає пріоритетом в організації навчально-виховного процесу;

– акцент переноситься з викладання на вчення;

– використовується не тільки пізнавальна, але й морально-вольова мотивація діяльності учнів;

– ставка робиться на самостійну творчу діяльність учнів;

– активізується і стимулюється процес осмислення вчення;

– центр педагогічного процесу переноситься у бік формування способів розумових дій;

– систематично і послідовно формуються загальнонавчальні вміння і навички.

Ми привели в дуже короткому, конспективному вигляді три технології, які, реалізуючи ідею супроводу, накреслюють можливості використання реальної педагогічної практики для вирішення завдань саморозвитку особистості. Вони дають певне уявлення і вселяють впевненість у тому, що опора на саморозвиток – це реальне завдання і якщо його поставити, то можна здійснити в ситуаціях функціонування школи. Принципове значення набуває положення про переорієнтацію завдань формування, виховання, розвитку на забезпечення умов самоформування, самовиховання, саморозвитку.

Організація та педагогічне управління процесом самовиховання підлітків

Однією з вищих форм саморозвитку особистості учня є самовиховання. Самовиховання – свідома і цілеспрямована діяльність з виявлення, утвердження та вдосконалення особистісних якостей, умінь, способів поведінки і взаємодії з навколишнім світом.

Для спонукання до самовиховання велике значення має формування в учнів суспільних ідеалів. З цією метою в школі необхідно здійснювати змістовне і дієве громадське виховання, формувати в учнів громадянські та моральні якості. Слід прагнути до того, щоб у кожного учня був свій улюблений герой, приклад якого він переймає, свій ідеал, якого він прагне досягти. Ось чому величезне виховне значення має ознайомлення учнів з життям і діяльністю видатних вчених, воєначальників, письменників, громадських діячів.

У стимулюванні до самовиховання істотне значення мають претензії особистості на визнання свого гідного місця в колективі. Ці домагання потрібно підтримувати і розвивати, щоб кожен учень міг здобути повагу й авторитет серед своїх товаришів. Разом з тим слід в тактовної формі звертати увагу школярів на ті недоліки в їхньому характері і поведінці, які заважають їм зміцнювати свою гідність у колективі і які треба долати в процесі самовиховання.

Важливим чинником спонукання учнів до самовиховання є внесення в їх роботу, і особливо у проведення позакласних заходів, атмосфери змагання. У цих умовах багато учнів помічають недоліки в своїй поведінці та характері, ставлять перед собою завдання щодо їх подолання, вироблення тих чи інших якостей і починають займатися самовихованням.

Дієвим фактором самовиховання є позитивні приклади, які подають вчителі, однолітки в моральній, суспільній і художньо-естетичній сферах. Ось чому важливо, щоб вчитель був зразком моральної чистоти, виявляв творчі здібності, міг захопити гурткової роботою, туризмом, краєзнавством і т.д. Не менше значення мають приклади кращих учнів, їх скромність, прагнення прийти на допомогу товаришеві, висока активність у шкільних справах.

Багато стимулів, що спонукають підлітків до самовиховання, містять в собі здорові дискусії на моральні теми і критика в учнівському колективі, принципова оцінка недоліків у поведінці та характері окремих школярів.

У цілому можна відзначити, що психологічні механізми впливу цих чинників на стимулювання учнів до самовиховання полягають у тому, що вони збуджують у них переживання внутрішніх протиріч між досягнутим і необхідним рівнем особистісного розвитку і викликають потребу в роботі над своїм самовдосконаленням. Така потреба періодично з'являється у кожного підлітка і старшого школяра, і, щоб вона не згасала, вчителям і класним керівникам необхідно звертати спеціальну увагу на організацію самовиховання.