Сторінка
8

Особливості емоційних реакцій молодших школярів

Результати

1. Число розбіжностей знаків ("+" - Так, "-" – Ні) по кожнім факторі (- абсолютне число розбіжностей у відсотках: < 50%; >50%;>75%).

2. Представлення цих даних у виді індивідуальних діаграм.

3. Число розбіжностей по кожнім вимірі для всіх опитаних: абсолютне значення - < 50 %; > 50 %; > 75 %.

4. Представлення цих даних у виді діаграм.

5. Кількість учнів, що мають розбіжності по визначеному факторі > 50 % і > 75 % (для усіх факторів).

6. Представлення порівняльних результатів при повторних вимірах.

7. Повна інформація про кожнім що учиться (за результатами тесту).

Змістовна характеристика кожного синдрому (фактора)

1. Загальна тривожність у школі - загальний емоційний стан дитини, зв'язана з різними формами його включення в життя школи.

2. Переживання соціального стресу - емоційний стан дитини, на тлі якого розвиваються його соціальні контакти (насамперед з однолітками).

3. Фрустрація потреби в досягненні успіху - несприятливе психічне тло, що не дозволяє дитині розвивати свої потреби в успіху, досягненні високого результату і т.д

4. Страх самовираження - негативні емоційні переживання ситуацій, сполучених з необхідністю саморозкриття, пред'явлення себе іншим, демонстрації своїх можливостей.

5. Страх ситуації перевірки знань - негативне відношення і переживання тривоги в ситуаціях перевірки (особливо публічної) знань, досягнень, можливостей.

6. Страх невідповідності чеканням навколишніх - орієнтація на значимість інших в оцінці своїх результатів, учинків, думок, тривога з приводу оцінок, що даються навколишніми, чекання негативних оцінок.

7. Низька фізіологічна опірність стресові - особливості психофізіологічної організації, що знижують пристосовність дитини до ситуацій стресогенного характеру, що підвищують імовірність неадекватного, деструктивного реагування на тривожний фактор середовища.

8. Проблеми і страхи у відносинах із учителями - загальне негативне емоційний фон відносин з дорослими в школі, що знижує успішність навчання дитини.

Корекційно-розвивальна робота

Психолого-педагогічна корекція, як певний вил психолого-педагогічної практики, має довгу та значну історію розвитку. Ще наприкінці XVIII століття французький лікар та педагог Ж.Ітард намагався виховати та навчити "авенронського хлопчика-дикуна" за допомогою техніки сенсорного тренінгу. В XIX столітті найбільш відомою стала система виховання Ф.Фребеля. яка застосовувалась у дитячих садках Німеччини, а також система сенсорного виховання М.Монтессорі. Ці системи базувалися на ідеях гуманістичної філософії і втілювали досягнення психолого-педагогічної науки та практики того часу. Вони у значній мірі сприяли появі нових методів оптимізації психічного розвитку дитини.

Безпосередньо термін "корекція психічного розвитку" вперше застосовувався в дефектології стосовно варіантів аномального розвитку дитини. Під "корекцією", на відміну від медичної допомоги, визначалася певна форма педагогічної діяльності, тобто сукупність дій. спрямованих на виправлення психічних та фізичних недоліків у розвитку дитини.

На початку XX століття, з розвитком прикладної вікової психології та підвищенням рівня соціальних вимог і очікувань суспільства стосовно до підростаючого покоління, відбулася своєрідна експансія поняття "корекція" на галузь нормального психічного розвитку (Виготський Л.С. Зеньковський В.В., Кащенко В.П). У 30-х роках нашого століття лікар та педагог В.П.Кашенко заклав теоретичні основи лікувальної (корективної) педагогіки так званими "винятковими дітьми". Під лікувальною педагогікою він розумів синтез медико-терапевтичних. навчально-педагогічних та виховних л .ходів, спрямованих на виправлення (корекцію) характеру та особистості дитини в цілому. Акцентуючи увагу на "виняткових дітях", В. Л.Кашекко мав на увазі, що лікарі та педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими не лише органічними недоліками, а й з відхиленнями при початково нормальній психоматичній конституції. Він підкреслював, що робота з такими дітьми співпадає із завданнями нормальної школи, але вимагає спеціальних підходів, "виняткових заходів галузі виховання та навчання".

Значний внесок у наукове обґрунтування проблеми корекції емоційної сфери дитини вніс І.С.Виготський. Розуміння ним психологічного змісту корекційної роботи як забезпечення умов формування вищих форм психічної діяльності відповідно до базових законів онтогенетичного розвитку (законом середовища, законом розвитку вищих психічних функцій) створило необхідну теоретичну базу та дозволило розповсюдити термін корекція" па галузь нормального психічного розвитку. Окрім того, в кості критерію визначення конкретних періодів дитячого розвитку І.С.Виготський вбачав появу певних новоутворень "як новий тип побудови особистості та її діяльності, тобто, психологічні та соціальні міни, які вперше виникають на даному віковому ступені і визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її внутрішнє та зовнішнє життя, весь хід її розвитку в даний період". Це визначення, по суті, є методологічною схемою вікового підходу до аналізу будь-яких явищ психічного розвитку дитини та, зокрема, її емоційної сфери.

У сучасній психолого-педагогічній літературі мета корекції емоційної сфери визначається розумінням закономірностей психічного розвитку як активного діяльнісного процесу, що реалізується у співробітництві з дорослими у формі засвоєння соціально-історичного досвіду шляхом інтеріоризації та завершується в системі психологічних новоутворень, специфічних для цієї вікової стадії. Вибір мети корекційної роботи здійснюється в контексті уявлень про структуру та динаміку віку.

У визначенні мети психолого-педагогічної корекції емоційної сфери молодшого школяра виділяється 3 основних напрямки:

1) оптимізація соціальної ситуації розвитку;

2) розвиток вплів діяльності дитини;

3) формування віково-психологічних новоутворень.

Оптимізація ситуації пов'язана, в першу чергу, з гуманізацією педагогічного процесу, що передбачає його раціональну та оптимальну організацію, а також особистісно-орієнтовані моделі, способи і форми спілкування, повагу до особистості й прийняття індивідуальності кожної дитини, Враховуючи той факт, що емоційно-неврівноважені діти важко переносять моралізування та жорсткість, авторитарний стиль, Л.А.Петровська та А.С.Сшваковська пропонують розглядати виховання як "спілкування-діалог", де живі, реальні емоції пронизують увесь процес в цілому, а не є допоміжними засобами щодо засвоєння норм поведінки. Такий суб`єкт-суб`єктний зв'язок сприяє збереженню та зміцненню емоційної сфери дитини, формує позитивний образ "Я", почуття власної впевненості, захищеності.

Слабка соціальна рефлексія, висока тривожність, труднощів у спілкуванні та неадекватність поведінки обумовили пошук нових шляхів; питанні корекції емоційної сфері дитини. Одним із головних напрямків, що забезпечує подолання емоційних проблем, є принцип "відкритого вираження емоцій" - організація емоційно-безпечного середовища, допомога дитині в рефлексії та знаходженні засобів вираження емоцій.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: