Сторінка
1

Освіта – основа розвитку особистості

Розвиток взагалі – це процес і результат кількісних і якісних змін в певному об’єкті. Відповідно, розвиток людини – це процес і результат кількісних і якісних змін у властивостях і якостях індивіда, які відбуваються у анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи і психіки, зміні в його пізнавальної і творчої активності, збагаченні його світогляду та поглядів. В людському розвитку проявляється дія універсального філософського закону переходу кількісних змін в якісні. Кількісні зміни, що відбуваються в певних властивостях об’єкта поступово накопичуються і на певному етапі створюють нову якість.

Розвиток людини – складний і безперервний процес, який не припиняється до моменту припинення самого життя, відбувається постійно, при будь-яких видах активності і у будь-яких видах діяльності. Результатом розвитку є становлення людини як біологічного виду і особистості як біологічної істоти. Розвиток людини йде щонайменше в таких основних напрямках:

фізичний розвиток – ріст організму, становлення фізичних функцій, накопичення спритності і сили;

інтелектуальний розвиток – формування і вдосконалення психічної сфери;

духовний розвиток – формування світогляду, системи цінностей, норм, моралі;

емоційно-вольовий розвиток – формування адекватного емоційного реагування, вміння управляти спонтанними емоційними потягами і реакціями, психічними станами;

трудовий розвиток – поява стійкої звички до трудових зусиль, формування досвіду здійснення певних видів і типів діяльності;

естетичний розвиток – формування здатності реагувати на естетичні явища, поява художнього смаку, здатності до сприйняття творів мистецтва і культури;

соціальний розвиток – формування соціальних якостей індивіду, соціалізація, перетворення на особистість.

Всі види розвитку між собою взаємопов’язані, взаємодоповнюють один одного, забезпечують гармонійний і цілісний розвиток особистості.

Розвиток є там, де народжується щось нове і одночасно відживає старе”Костюк Г.С.

Розвиток людини є дуже складним поступовим рухом, в ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні зміни. В залежності від якості накопичених кількісних характеристик тієї чи іншої властивості розвиток може відбуватися (у певні періоди життя) за різними формами (рис.1): а) інтенсивно-прогресивна; б) еволюційно-прогресивна; в) еволюційно-регресивна; г) інтенсивно-регресивна.

Тенденції змін у часі

Рис. 1. Основні форми розвитку властивостей особистості

Визначення форми розвитку певних властивостей особистості може слугувати певним критерієм оцінки ефективності її життєдіяльності. Наприклад, здоров’я з часом має регресивну форму розвитку, але в залежності від умов (об’єктивних чи суб’єктивних) динаміка регресу може бути різною. Так само може бути з інтелектом, знаннями, вміннями, ціннісними орієнтаціями тощо.

Автори різних теорій особистості по-різному пояснюють рушійні сили і умови розвитку.

Взагалі всі існуючі в психології теорії особистості і особистісного розвитку знаходяться між двома полюсами основних філософських парадигм:

ідеалістична філософія: розвиток людини є стихійним, некерованим, спонтанним процесом, незалежним від певних умов життя чи волі людини, і визначається лише долею, фатумом;

діалектико-матеріалістична філософія: розвиток є основною властивістю живої матерії. Людський розвиток, на відміну від розвитку тварин, характеризується активним пристосуванням самої людини до життя. Рушійною силою розвитку є боротьба суперечностей – протилежних явищ, що виникають с приводу того чи іншого предмету і стикаються у конфлікті. Основна існуюча в житті людини суперечність – між її потребами і можливостями їх задоволення (між “хочу” і “можу”). Існують також суперечності між “хочу” і “треба”, “маю і не маю”, “можу і не можу” і т.п. Прагнення вирішити ці суперечності і штовхає людину до розвитку.

Конкретні теорії особистості розходяться у тлумаченні поняття розвитку та його умов. Теорії особистісного розвитку прийнято класифікувати за тією сферою, роль якої в розвитку особистості їх прихильники вважають переважною. Виділяють підходи:

біологізаторський – відзначають переважну роль спадковості, а також біологічного фактору в розвитку особистості (Геккель і Мюлер, З.Фрейд, Д.Дьюї, Е.Торндайк та ін.);

Наприклад, психоаналітична теорія (Фрейд) розуміє розвиток як адаптацію біологічної сутності людини до життя в суспільстві, вироблення в нього захисних механізмів і узгоджених з “Понад-Я” суспільно прийнятих способів задоволення потреб.

соціологізаторський – вирішальна роль у розвитку віддається соціальному оточенню (Гальвецій, Гольбах, Дідро, Вольтер, Коменський, Дітервег, Ушинський).

Наприклад, представники теорії рис особистості розглядають розвиток як процес стабілізації і появи нових особистісних рис, який підпорядковується небіологічним законам.

Радянські психологи висунули ще один підхід:

індивідуально-діяльнісній – вирішальною силою розвитку вважається власна активність людини, її діяльність.

Наприклад, гуманістична теорія (Маслоу, Роджерс) розглядає процес розвитку як процес становлення людського “Я”.

Розбіжності в цих теоріях полягають перш за все в тому, який фактор висувається першочерговим у розвитку особистості: біологічні задатки, середовище чи виховання, зовнішні чи внутрішні фактори. Сьогодні все більше визнається рівна дія всіх факторів на процеси розвитку. Б.Г.Ананьєв писав: “Людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох факторів: спадковості, середовища (соціального, біогенного, абіогенного), виховання (вірніше багатьох видів спрямованого впливу суспільства на виховання особистості), власної практичної діяльності людини. Ці фактори діють не окремо, а разом на складну структуру розвитку”.

В такому контексті фактор розглядається як рушійна сила процесу розвитку, а умова – як обставина, від якої залежить цей розвиток.

Взаємовідносини основних факторів розвитку гарно представляє схема Й.Шванцари (чеського психолога).