Сторінка
4
Предметом педагогіки є процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання і виховання.
Загальним завданням педагогіки є вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей розвитку і формування особистості, розробка на цій основі теорії і технології навчання і виховання як спеціально організованого педагогічного процесу освітньої діяльності.
Сучасна педагогіка являє собою розгалужену систему окремих педагогічних наук, має міцну методологічну основу.
Дидактика як педагогічна теорія навчання
Поняття про дидактику
Дидактика – це дисципліна, яка досліджує навчання на теоретичному рівні. Вважається, що цей термін запровадив німецький педагог В.Ратне (1571-1635) для позначення мистецтва навчання. Аналогічно трактував дидактику в видатний чесько-польський педагог Ян Амос Коменський, який у 1657 р. видав книгу “Велика дидактика” і назвав в ній дидактику “універсальним мистецтвом навчання всіх всьому”.
Дидактика перекладається з гр. як didacticos – той, хто навчає і didasco – той, хто вивчає. Це педагогічна теорія навчання, яка дає наукове обґрунтування того змісту, методів і організаційних форм.
Дидактика є теорією навчання з усіх навчальних предметів, у той час як методика навчання – теорія і практика викладання певних дисциплін.
Основні дидактичні концепції, парадигми і теорії, становлення сучасної педагогічної системи
Сьогодні в дидактиці представлена велика кількість певних теоретичних конструкцій, парадигм, концепцій, напрямів, теорій, моделей і т.п.
Дидактична концепція – з лат. – система поглядів на процес навчання. Кожна дидактична концепція (або дидактична система) складається з декількох напрямів, теорій. В той чи інший час, в тій чи іншій країні перевага може віддаватись певній концепції – парадигмі. Парадигма – з грецьк. paradigma – зразок, еталон – пануюча теорія, що покладена в основу вирішення теоретичних і практичних проблем.
Узагальнюючи безліч наявних сьогодні дидактичних концепцій, слід виділити три основні: традиційна (авторитарна), педоцентрична і особистісно орієнтована (гуманістична).
Традиційна і педоцентрична концепції виникли давно. Кожна з цих систем має свої переваги і недоліки.
Традиційна (авторитарна) концепція освіти забезпечує формування найглибших знань, морально стійкої особистості, але орієнтована переважно на передачу готових знань, авторитарність, притиснення самостійності учня.
Педоцентрична концепція дає найкращі результати для розвитку загальних і розумових здібностей, розкриття творчого потенціалу учнів. Однак переоцінка спонтанної діяльності дітей, слідування за їх інтересами призводить до втрати систематичності, випадкового відбору матеріалу, слабкому його опрацюванню, великих витрат часу.
Особистісно орієнтована (гуманістична) концепція вважається сучасними науковцями найперспективнішою. Саме за її умов здійснюється найбільш гармонійний і всебічний розвиток особистості, виявляється і вдосконалюється її природний потенціал.
Однак на рівні освітніх парадигм сьогодні існують тільки перші дві концепції. Традиційна (авторитарна) парадигма характеризує процес навчання в Германії, багатьох пострадянських, слов’янських країнах (Росія, Україна, Словаччина, Угорщина і т.д.), східних країнах. Педоцентрична (реформаторська) парадигма найбільше характеризує американську освіту, а також освіту Великобританії, Франції.
Особистісно орієнтована концепція освіти існує сьогодні поки що на рівні окремих педагогічних теорій, впроваджується в передовому педагогічному досвіді, розробках педагогів-новаторів.
Справа в тому, що визнання тієї чи іншої концепції навчання в якості парадигми залежить від суспільних умов. Авторитарна парадигма характеризує суспільства традиційного типу, що мають багатовікову культуру, і освіта повинна забезпечувати її збереження і відтворення. Реформаторська парадигма освіти сприяє максимальному культурному оновленню суспільства і характеризує перш за все порівняно молоді країни (США). Розглянемо освітні тенденції, викликані переважним визнанням тієї чи іншої концепції навчання (схема).
Поява особистісно орієнтованої парадигми освіти викликана соціально-економічними змінами та підготовлене всім ходом розвитку культури. Сучасні кризи в світовому суспільстві все частіше пов’язують з кризами в світовій освітній політиці, коли повинний бути переглянутим не стільки формальний аспект освіти – її напрямок (збереження чи оновлення культури), скільки її змістовний аспект (що розуміти під культурою, яку слід зберігати та відтворювати): оточуючий світ та створену людиною культуру, саму людину або взаємовідносини між людиною і оточуючим середовищем.
Кожна з названих парадигм обумовлює появу різноманітних напрямків і теорій навчання. Найвідомішим напрямком особистісно орієнтованої парадигми навчання є розвиваюче навчання.
І навчання, і виховання, і освіта можуть йти зовні, а можуть бути власною активністю індивіда. В будь-якому навчанні є розвиток. Однак за умов, коли навчання являє собою спеціально сконструйований навчально-виховний процес, в якому кожен елемент оптимізований в плані його максимального впливу на психічний розвиток учнів, воно називається розвиваючим навчанням. Розвиваюче навчання є специфічним видом навчання, в якому “навчання веде за собою розвиток” (Л.С.Виготський).
Відповідно до концепції Л.С.Виготського, розвиток людини в навчанні можна поділити на 4 стадії (рівні): (схема)
Рівень вихідного (початкового) розвитку – рівень, з яким учень підходить до навчання (знання, вміння, поняття, методи і засоби, якими учень користується самостійно і правильно до навчання). Зміст і методика навчання повинні бути адаптовані до початкового рівня.
Рівень актуального розвитку визначається тим, що учень навчається робити самостійно (наприклад, вирішувати задачі, відповідати на тестові питання). Цей рівень є звичайно предметом оцінювання на підсумкових екзаменах та інших контрольних заходах (модульний, проміжний контроль).
Рівень найближчого розвитку визначається тим, що учень навчається робити під керівництвом вчителя, а також в спільній діяльності з одногрупниками.
Рівень потенційного розвитку визначається завданнями, які учень ще не в змозі вирішити не самостійно, не під керівництвом вчителя.
Таким чином, вивчення нового матеріалу – це перехід з зони потенційного розвитку в зону найближчого і актуального розвитку.
Припустимо, казав Л.С.Виготський, що 2 дитини одного і того ж віку однаково гарно самостійно вирішують певні задачі. Це означає, що рівень їх актуального розвитку приблизно однаковий і відповідає, наприклад, розумовому віку 7 років. Але, якщо запропонувати їм вирішити більш складні задачі у співробітництві з дорослим, можуть виявитись розбіжності: одна дитина з допомогою вирішить задачі на 7,5 років, а друга - на 9. Чи однаковим є розвиток обох цих дітей? З точки зору їх самостійної діяльності – однаковий, але з точки зору їх найближчих можливостей розвитку – різко розбіжний.
Розвиваюче навчання орієнтується не на актуальний розвиток дитини, а на зону найближчого розвитку дитини, перетворюючи її в актуальний розвиток. Тим самим навчання йде попереду, дещо випереджає розвиток.