Сторінка
2
Це зумовлює необхідність систематичного дослідження того, як особистість чи група, до якої вона належить, і суспільство загалом використовують вільний час; як розподіляється він між різними сферами діяльності; які основні тенденції зміни структури та змісту вільного часу; за допомогою яких соціальних механізмів реалізуються його функції тощо. Зокрема, ці питання є предметом вивчення соціології вільного часу. Розглянемо висвітлення вільного часу в науковій літературі.
Зокрема, у філософському словнику вільний час трактується як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільноти; співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв’язку з соціальними інституціями (освітою, сім’єю, засобами масової комунікації тощо), із соціальною структурою, соціальними процесами, соціальною мобільністю, культурними трансформаціями і т.д
Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях ХІХ ст. Так, відомий англійський економіст Д. Рікардо вважав, що справжнє багатство нації визначається його спроможністю за якомога коротший робочий час створити якнайбільше матеріального достатку; справжнє багатство суспільства –– час, вільний від матеріального виробництва, який людина може використовувати на споживання продуктів, на вільну діяльність і розвиток здібностей. Розвиток концепції вільного часу простежується у працях О. Конта, який, досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов’язана з бурхливим розвитком економіки, сприяє постійному скороченню суспільно необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу.
Протягом вільного часу можуть реалізовуватися ті потреби, які неможливо задовольнити в робочий час. Зміст та ритм буття особистості все більше визначаються сферами діяльності, що знаходяться поза її роботою. Німецький вчений Е. Шредер стверджує, що вільний час –– це ще не повна свобода, а робочий час –– не автоматичне примушування. Якщо часові дається визначення “вільний”, то цим наголошується, що решта часу має силуваний характер дій, тому його не слід трактувати поза поняттям робочого часу, “прив’язаного ланцюгом до своєї приналежності”. Фактично робочий та вільний час –– дві життєво важливі сфери, і якщо праця не приносить людині творчого задоволення, а є лише засобом існування, то вона може бути інтерпретована як альтернатива вільному часові. Таку позицію підтримують вчені В. Біллербек, Д. Беггеман, В. Чужинські та ін.
Перші дослідження вільного часу зосереджувалися на його структурі, яку можна було описати, зробивши відповідні висновки, за допомогою усталених кількісних методів, які на той час використовувалися у різноманітних економічних та емпіричних дослідженнях. Але використання даних методів не давало повного розуміння цього феномена. Тому вчені, які досліджували проблеми вільного часу, вдаються до пошуку якісно нових методик вивчення, які б дали змогу, з одного боку, глибше зрозуміти структуру вільного часу, а з іншого –– досліджувати особливості вільного часу різних категорій населення (вчених, політиків, діячів мистецтва тощо), вільний час яких дуже важко, а іноді навіть неможливо вивчати за допомогою лише кількісних методів.
Виникнення соціології вільного часу у США (30-ті роки ХХ ст.) пов’язане з масовими дослідження проблем життя у містах (наприклад, подружжя Р. Лінд у 1925-1929 роках провело дослідження “Середнє місто”, в якому певне місце посіли дані щодо проведення вільного часу). Надалі вивчення вільного часу набуває самостійного і постійного характеру. Значно активізуються дослідження його після Другої світової війни, що пов’язано з багатьма чинниками:
перехід до мирного життя значно зміцнив цінності і соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;
за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно збільшився обсяг вільного часу;
розвиток засобів масової комунікації позначився на характері і змісті видів діяльності у вільний час;
у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на максимальне задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, сім’ї, так і потреб окремих соціально-демографічних груп за віковими, статевими, професійними, національними ознаками.
Все це зумовило нагальну потребу в різноманітних наукових дослідженнях вільного часу. Так, були досліджені особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура та їх пріоритети щодо проведення вільного часу, різні потреби щодо розвитку його інфраструктури і т.д. Урізноманітнення практики, розширення географії місць його проведення (проведення вихідних та щорічної відпустки за межами не тільки свого міста, а й держави) зумовили міжнародні наукові дослідження у галузі вільного часу. З 1969 р. видається міжнародний часопис “Суспільство і дозвілля.
Найвідоміші дослідники проблем вільного часу –– Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Каплан, Дж. Робінзон (США).
У колишньому Радянському Союзі ще у 20-30-ті роки ХХ ст. соціологію вільного часу започаткував С. Струмилін дослідженнями бюджетів часу. Упродовж 1922-1934 років було досліджено понад 100 тис. добових бюджетів часу різних прошарків населення, опубліковано майже 70 праць з цієї проблеми.
Методологічні та теоретичні аспекти проблеми вільного часу активно розробляли В. Артемов, А. Гордон, Г. Зборівський, Є. Клопов, І. Малинова, Г. Орлов, В. Патрушев, Б. Грушин, Г. Пруденський та інші. Їхні дослідження торкалися таких питань:
визначення категорії “вільний час”, його структури і змісту;
визначення чинників, які впливають на раціональне використання вільного часу;
вивчення бюджетів та особливостей вільного часу різних верств населення;
вивчення взаємозв’язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем і т.п.;
соціальне регулювання вільного часу.
Нині різко посилилася увага до проблем вільного часу, що зумовлено насамперед підвищенням його ролі в житті людини і суспільства. Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Його значення зростає із розвитком та ускладненням виробничо-технічних умов праці, що потребує від сучасного працівника вміння адаптуватися до них, забезпечувати високоефективну працю. Це робить вільний час основним чинником репродукції робочої сили. Вільний час безпосередньо впливає на вирішення важливих для всього людства проблем:
екологічних – охорона та відновлення природного середовища;
медико-соціальних – продовження тривалості людського життя, поліпшення самопочуття населення, якості життя.
Усе це привертає увагу до проблем вільного часу не лише вчених різних галузей (соціологів, економістів, психологів, демографів), а й широких верств населення.