Сторінка
4
Заміна батьків, соціальна підтримка учнів під час перебування в стінах освітнього закладу. Для цього створюються спеціалізовані організаційні і рольові структури, що нагадують сімейні умови. Під час виконання цієї функції освіта і особливо допрофесійна школа відтворює культурні стереотипи і рольову диференціацію, що є притаманні сім’ї.
Виховна функція системи освіти полягає у формуванні з допомогою цілеспрямованої діяльності в підростаючих поколіннях певних рис, світогляду, визначенню пануючих у данному суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці до виховання певних соціальних обов’язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Але освіта сприяю і соціальним змінам, які відбуваються у зв’язку з переоцінкою існуючих знань і цінностей.
Має й виховна функція освіти й особливий, відносно самостійний аспект – забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. У сучасному світі освіта вважається обов’язковою. Це означає, що згідно із законодавством, діти зобов’язані проводити в школі по декілька годин на день, п’ять чи шість днів на тиждень протягом певної частини року. Майже весь день їхню поведінку контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсую чого фактора для дітей з так званих «неблагополучних» сімей, тобто сімей з нездоровим морально-психологічним кліматом. Про це йшла мова у функції заміні батьків.
Формування професійно-кваліфікаційного складу населення. Однією з основних функцій сучасної системи освіти є функція професійної соціалізації, тобто підготовка кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя. Професійно спрямовані майже всі ступені й етапи системи сучасної освіти, хоч, звичайно, неоднаковою мірою. Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено неоднаковими суспільними потребами в освіті. Так, на початковому етапі «професіоналізм» був єдиною і винятковою метою функціонування системи освіти, що позначалося на вузькоспеціалізованому характері шкіл і змісті навчання. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки були зайняті тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає. Адже людина не може повноцінно брати участь у житті суспільства, не маючи достатньої професійної підготовки. Звичайно, професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної, тобто інституційованої, освіти. Так, у середні віки існував інститут підмайстрів, через який пройшли всі великі майстри ремесел і мистецтв. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо в трудовому процесі. Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у сім’ї. Шкільна освіта передбачала оволодіння до вищими видами духовної діяльності – релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. Коли постала потреба у великій кількості освічених працівників, система освіти зреагувала розширенням мережі закладів професійної та науково-технічної освіти.
З точки зору кількості система освіти, ця функція відповідає за відтворення професійно-освітнього складу населення. На практиці воно знаходиться між «перевиробництвом» і «недовиробництвом».Ці дві крайності негативновпливають напрофесійну структуру, викликають приток до професії людей без відповідної підготовки, масову практику навчання професії «на місці» без наукових основ і творчих навиків. Вони руйнують професійну культуру, роблять незрозумілими відносини в середині груп і між ними, вносять не професійні критерії в оцінку людей, посилюють роль приписаних статусів в соціальному підвищенні індивідів.
Якісна сторона відображає формування виробничих якостей робітника і в багато чому пов’язане з професійною школою. Але ті ж властивості розвиваються в трудовому колективі, підчас загальноосвітньої підготовки, де формується творчий і моральний потенціал робітника. Його виробництво і інноваційна активність підвищуються зі зростанням загального рівня освіти.
Перевищення освітнього рівня над вимогами робочого місця відіграє позитивну роль в виробництві, створює резерв творчого потенціалу особистості, кваліфікаційного і соціального підвищення людини. В неідеальній ситуації ця ж умова посилює протиріччя між претензіями володаря надмірної освіти і очікуванням оточуючих людей, і може призвести до виникнення конфлікту.
Формування споживчих стандартів населення.Роль освіти в економіці ширше виробничих аспектів. Вона проявляється підчас споживання благ, інформації, культурних цінностей, природних ресурсів. Ця функція завжди властива освіті, достатньо згадати біблійні заповіді про помірне споживання або приписів російського Домострою. Вона ж визначає головний зміст неформальної освіти, що відбувається в сім’ї або конструйоване в ЗМІ. Освіта може вносити в матеріальні потреби людей раціональні стандарти, сприяти становленню ресурсозберігаючої економіки, а також стабільному і сприятливому середовищу людини. В ринкових умовах така функція протистоїть інтересам бізнесу, хоч вона і в більш відповідає національним інтересам.
Залучення економічних ресурсів. Джерела ресурсів різні: від держбюджету до приватних інвестицій. За своєю суттю, вони представляють замовника і неминуче відображається на змісті і формах освіти. Опора на держбюджет породжує уніфікацію, а орієнтація на ділові круги або спонсорів посилює автономію освітніх структур. Часткове переведення школи на місцевий бюджет викликав активну розробку в змісті освіти регіонального і місцевих компонентів.
Внутрішній перерозподіл економічних та інших ресурсів.Уповноважені на те структури освіти розподіляють засоби між регіональними, окремими підсистемами і закладами, видами діяльності, посадами. В результаті забезпечуються такі види діяльності, які орієнтовані і на «внеосвітній» простір (раніше – матеріальна допомога учням, їх сім’ям, підшефним, благоустрій площадок, організація відпочинку і т. п., тепер – підтримка комерційних , дослідницьких, конструкторських та інших структур). Цей розподіл посилює соціальну нерівність, закріплює відставання груп через те, що деякі підсистеми освіти недоотримують ресурси. Частина сільських дитячих садків, шкіл після переведення на місцевий бюджет не забезпечують необхідний рівень освіти або навіть взагалі закриваються. Чи потрібно коментувати особистісні і соціальні наслідки такої ситуації?
Система освіти має можливість модифікувати економічні стимули і вносити такі корективи в практику фінансової підтримки, що несуть за собою зміну соціально-економічного статусу її учасників. Так або інакше, процес розподілу ресурсів в освіті завжди обумовлений його соціальною організацією. Соціальна обумовленість навіть більш значуща, ніж економічна, адже економічні критерії тут майже не мають прямого використання. На першому плані критерії, що являються нормативним продуктом угодою професійних груп (або чиновників) даної сфери. Система освіти нерідко діє наперекір здоровому глузду. Наприклад, система недосвіти в СРСР виконувала випуск вчителів в заздалегідь підвищених об’ємах (2,8 рази), що втримувало зростання доходів вчителів, вирішення житлових проблем. Виправданням слугувало результат цієї ж практики – висока професійна текучість вчителів.