Сторінка
3

Етнічні символи та стереотипи в українській зоонімній терміносистемі

Слово козел на території поширення християнської релігії має цілком зрозумілу загальнонегативну конотацію, адже саме цю тварину було обрано за часів Старого Заповіту для обряду символічного відпущення людських гріхів. Ні в чому не винний козел, на якого поклали чужі провини, вирушив у пустелю, закріпивши за собою вічну славу козла відпущення ( – Що ж … я виходить, за козла відпущення! (Збан., Малин. дзвін, 1958, 64). В українській мові це слово асоціюється також із хтивим чоловіком не першої молодості, напр., старий козел. Ідіоматичні іпостасі козла також мають пейоративний характер: як з козла молока або як з цапа вовни (молока) – „немає жодної користі від кого- або чого-небудь ([Храпко:] Що з вашої науки? Як з козла молока! (Мирний, V, 1955, 134) (СУМ, ІV, 211).

Баран в українській мові пов`язаний з образом дурної, нетямущої, легкодухої людини: дивитися (вирячитися) мов (як) баран на нові ворота – „дивитися на кого-, що-небудь, виявляючи повне нерозуміння, здивування” (Петро мовчав, тільки втелющився в Хлипала, мов баран на нові ворота (Збан., Єдина, 1959, 192), розумітися (розбиратися) як баран в аптеці – „ірон. виявляти цілковите незнання якої-небудь справи” (СУМ, І, 103-104). Із самкою барана – вівцею пов`язана конотація „непутящості”, безпутного життя: блудна / заблукана / заблудла вівця (Розставивши довгі ноги і нагнувши волячу шию до вікна, піп вовчими очима проводжав свою заблукану вівцю (Кол., Перен., 1959, 106) (СУМ, І, 551).

Дитинча барана та вівці – ягня, овеча в українській мові має метафоричні конотації боязкості, покірливості ([Пилип:] Гляди ж мені не упусти такого жениха, як Никодим. Та тебе не треба вчить, закрутиш хоч кого, а він до того ще й ягня (К.-Карий, І, 1960, 425) (СУМ, ХІ, 624); Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375) (СУМ,V, 610).

Один з основних домашніх птахів курка в українській мові образно позначає недалеку, обмежену, слабку людину: пам`ять як у курки, розум як у курки. Номен курка може вживатися переносно для характеристики людини, що має жалюгідний вигляд: мокра курка ([Катерина:] Така дівчина була [Джульєтта], а ти мокра курка (Корн., І, 1955, 307). Лексемі курка в метафоризованих стійких одиницях властиві іронічно-жартівливі конотації: куриці на сміх, сліпа курка, як курка лапою, кублиться як курка на яйцях, писати як курка лапою – „про що-небудь виконуване, виконане незграбно, неакуратно” (Оце книжки, а оце я так пишу – дивіться гарно? Як курка лапою все одно (Ю.Янов., V, 1959, 160) (СУМ, ІV, 410).

Самець курки півень в українській мові виступає об`єктом метафори для задерикуватої, конфліктної людини, забіяки та шибеника (суб`єкт метафори), напр.: Всі для нас народи рівні – і великі, і малі. Не деріть ви горла, півні, щоб десь клюнуть на землі (Тич., ІІ, 1957, 301), або у складі фразеологізму іти (ходити, виступати і т. ін.) півнем – „рухатися, набравши хороброго, бадьорого, іноді зверхнього вигляду” (Зовні Микола Васильович весь помолодів, ходив півнем у „піджачку наопашки” (Рудь, Гомін , 1959, 82) (СУМ, VІ, 380).

Індик в українській мові співвіднесений із пихатістю, величанням та надмірною зарозумілістю, напр. у порівн.: А Карпо й собі надувся, мов індик (Коцюб., І, 1955, 302) (СУМ, ІV, 26) або індичитися – „поводитися чванливо, гордовито”.

До української зоонімної терміносистеми належать номени диких тварин, звірів і птахів.

Так, конотації, пов`язані з метафоричними іпостасями лисиці (лиса) асоціюються з хитрістю та лукавством цього звіра. Ця семантична ознака виявляється у метафоричному порівнянні (У вічі – як лис, а поза очі – як біс (Укр. присл., 1955, 154), при метафоричному вживанні (Завідуючий був старий лис, з медом на вустах, якого, проте, радили мені стерегтися (Вас., Незібр. тв., 1941, 185) та у фразеологізмах: старий лис, хитрий як лис / лисиця ([Микола:] То виборний Макогоненко, чоловік і добрий був би, так біда – хитрий, як лисиця (Котл., ІІ, 1953, 29), лисом витися – „шукаючи прихильності, упадати біля кого-небудь”(Червоний [піп] ступав тяжкою ходою, неначе ведмідь, блідий же вився лисом коло нього (Март., Тв., 1954, 205), лисом підшитий – „хитрий, як лис” (Лисом підшитий, псом підбитий (Номис, 1864, №3050) (СУМ, ІV, 489-490).

В українському лінгвокультурному ареалі вовк символізує жорстокість, безжалісність і жадібність. Людина, що має якусь із вказаних рис, може бути метафорично позначена як вовк, причому зоонім виступає у предикатній позиції. Негативні конотації, притаманні образу вовка в українській культурі, рельєфно виступають у таких порівняннях та фразеологічних одиницях: злий як вовк, щедрий як вовк – „про скупу, жадібну людину”, пожалів як вовк порося – „про нещиру поведінку людини”, вовком дивитися (подивитися, глянути) – „дивитися неприязно, вороже” (Братова вічно дорікала [Оксані] шматком хліба, дивилась вовком і чекала того дня, коли хтось трапиться та забере зайвого рота з хати (Іщук, Вербівчани, 1961, 34), вовк в овечій шкурі – „про лицеміра, який під машкарою доброзичливості приховує злі наміри”. Проте в українській культурі вовку властиві й шанобливі конотації при вживанні цього слова у переносному метафоричному значенні – „людина, яка багато пережила, загартована життям, витривала” (На них [пароплавчиках] уздовж бортів мішки з піском, кулемети й хоробра команда, а капітани – справжні морські вовки (Ю.Янов., ІІ, 1958, 196) (СУМ, І, 711).

Образ змії набуває в українській мові конотацій хитрості, злості, підступності та віроломства; змією називають злу, лицемірну, віроломну людину (Не спокушайте мене. Ви змій! Ви розбещуєте народ! (Довж., І, 1958, 415), глядіти як змій – „дивитися зі злістю” (СУМ, ІІІ, 62).

Ведмідь в українській мові отримує вторинне означування міцної, сильної, але незграбної людини (Данько не мав, звісно, найменшої охоти попадатися в лапи такому ведмедеві [вартовому] (Гончар, Таврія, 1957, 67). Про це свідчать також метафоричні порівняння та фразеологізми: ведмежа послуга, великий як ведмідь, дужий як ведмідь, ірон. жвавий як ведмідь за мухами, ганяє як ведмідь за горобцями, тобто „повільно, незграбно пересуватися”, звивається як ведмідь у танці – „про людину, що не вміє гарно танцювати”. Відсутність виражено пейоративних емотивних асоціацій, пов`язаних з ведмедем в українській мові пояснюється тим, що в період родоплемінних відносин ведмідь виступав однією з основних тотемних тварин у народів Північної, Східної та Північно-Східної Європи, мовним свідченням цього є табу на його найменування у більшості індоєвропейських мов [4, 501].