Сторінка
2

Комунікативно-прагматичні передумови формування пояснювально-ототожнювального відношення в структурі синтаксичних конструкцій

Н.В. Гуйванюк, визначаючи набір факторів, що впливають на вибір мовцем того чи іншого кореферентного синтаксичного утворення, указує на такі: 1) ситуація мовлення; 2) задум, комунікативна мета повідомлення; 3) мовний досвід мовця; 4) структура попереднього тексту; 5) обставини, що породжують текст; 6) структура ситуації (мовець, слухач (слухачі), предмет мовлення); 7) психічний і фізичний стан мовця; 8) значимість події, що є предметом повідомлення, і ще цілий ряд інших [4, 27]. Із виділених дослідницею чинників, які можуть впливати на вибір однієї з варіантних форм передачі тієї самої ситуації, усі можуть бути підведені під один, а саме фактор мовця, який, будучи творцем висловлення, визначає значимі елементи ситуації, актуальність того чи іншого компонента змісту тощо, “адресант задає основні “координати спілкування”, значною мірою “веде” процес комунікації загалом” [3, 106]. Отже, поєднання в синтаксичній структурі двох позначень ситуації дійсності визначається мовцем як ситуативно зумовлена потреба.

Стосовно пояснювальних висловлень важливим видається урахування суттєвої різниці ролі адресанта в процесі творення усного та писемного тексту.

За умови створення писемного тексту орієнтація мовця на слухача керована наявністю уявного читача, ідеальної моделі слухача. Отже, використання пояснювальної конструкції в тексті можна віднести лише на рахунок “підозри” автора тексту в неуважності читача, або ж, з іншого боку, “підозри” автора у власній неточності, що може завадити правильному сприйняттю й розумінню викладеного. Обидва фактори відтак замкнені на читачеві (адресатові), хоча й визначаються виключно авторською комунікативною настановою. Засвідчує це такий приклад: І вона заговорила якось не так як завжди, а хвилюючись і ковтаючи слова – вилила на дівчинку повінь слів, налягаючи на тому, що вона, тобто тітка Аполінарія, не може жити столовницею, бо в її матері, тобто Ванди, зарплата мацюпенька (В. Шевчук), де пояснювальні частини вжиті для більш чіткого орієнтування читача, кому з персонажів які дії належать.

У випадку усного мовлення визначальних факторів, які впливають на вибір пояснювальної конструкції як адекватного засобу комунікації, більше, зокрема, це й ситуація мовлення, реальність реципієнта, а не його модель, стан мовця тощо. Та все ж найважливішим у цьому є факт реальності слухача, а відтак наявність тих об’єктивних чинників, котрі підказують мовцеві про необхідність пояснити той чи інший фрагмент свого висловлювання, шляхом використання пояснювальної конструкції.

Отже, використання пояснювальних конструкцій в усному й писемному мовленні детерміноване різними факторами. У випадку з текстом автор сам вирішує, чи варто використовувати пояснювальну конструкцію. У живому спілкуванні фактор адресата диктує йому цю необхідність.

Можна виділити декілька чинників, котрі спричиняють використання пояснювальних конструкцій мовцем, зокрема: неточність формулювання, невідповідність стилістичного характеру пояснюваного компонента ситуації спілкування, складність сукупного змісту пояснювального компонента та ін. Перелік засвідчує, що рефлексія мовцем себе, своєї розумової та мовно-мовленнєвої діяльності та перцепція ситуації спілкування відіграють вельми посутню роль у появі пояснювальних конструкцій. Ці психо-ментальні фактори визначають і вибір характеру пояснювального компонента складних конструкцій. Відтак мовець може або згортати своє попереднє висловлювання, намагаючись висловити сказане одним словом, або навпаки, розгортати, добираючи інші лексичні, стилістичні, синтаксичні засоби.

Варто зазначити, що добір мовцем засобів пояснення і взагалі поява пояснення як такого ґрунтується на принципах економії та надлишковості, відповідно до яких носій мови завжди може вибрати будь-який спосіб і засоби вербалізації. За такої свободи вибору основним усе ж для мовця залишається бажання найпростішим, найекономнішим чином висловити себе, свою позицію. З іншого боку, він прагне того, щоб його зрозуміли правильно, а тому змушений відмовлятися від економії, а керуватися принципом надлишковості, щоб бути якомога точніше зрозумілим іншими. При цьому пояснювальний компонент, який мовцем визначається як необхідний для порозуміння, значною мірою керований суб’єктивною оцінкою ситуації спілкування, слухача, своїх власних інтенцій.

Розглянутий аспект важливості й визначальності комунікативно-прагматичної настанови мовця на реалізацію в акті мовлення своєї позиції, а отже, на самореалізацію в процесі формування й продукування конструкцій із пояснювальним компонентом змісту має безпосередній зв’язок і з аспектом комунікації як цілеспрямованої мовної діяльності. Розуміння мовлення як двобічного акту визначає необхідність розгляду й проблеми фактору адресата (реципієнта, слухача, читача). Про важливість урахування цього фактору існує значна література [1, 2]. “Адресат, – зазначає Ф. Бацевич, – це не пасивний споживач інформації, а активна особистість, від якої значною мірою залежить успіх спілкування” [2, 106].

Не можна обійти увагою також те, що часто пояснювальний компонент складних конструкцій зі змістового боку не є поясненням, тобто він не те що не прояснює попереднє висловлювання, а навпаки, є складнішим за будовою й важчим для рецепції елементом конструкції, наприклад: Містерія Воплочення, тобто парадоксальне з’єдинення людської та Божої природ у Христі, віддаване за допомогою апофатичних термінів ., навіть слугувало у філософії Сковороди за модель поєднання “видимої” й “невидимої” природ у всесвіті й людині (Л. Ушкалов). Цю суперечність не можна узгодити жодним лексичним чи синтаксичним аналізом.

Дослідники пояснювальних конструкцій, відзначаючи такі вияви, найчастіше не пропонують ніяких інтерпретацій. Розуміння цієї ситуації може бути досягнуте лише за урахування названих принципів економії й надлишковості. Мовець, вибудовуючи своє висловлення, з одного боку, передусім турбується про задоволення власних потреб – бути зрозумілим правильно чи адекватно, але з другого – він зважає на адресата, на протилежний бік комунікативної ситуації, для якого власне й продукується мовлення. Отже, у побудові пояснювальної конструкції він зупиняється на точці, на якій, на його думку, висловленого достатньо або навіть більше ніж достатньо для того, щоб його зрозуміли інші саме так, як потрібно.