Сторінка
5

Жінка-мрія і реальність (крізь призму „ликериного циклу”)

Справді, передчасно звело в могилу намагання уникнути гіркої чаші й спізнати звичайного, нормального людського життя. Романтична естетика страждань та її життєвий контекст виявилися фатальними. Зате в тій естетиці і в тому контексті постав текст, який і досі хвилює й мучить українську душу. Сукупну. Гармонійну. Міфічнореальну. Патріархальномодерну. Східно західно північно-південну. Невмирущу. Не знищену голодоморами, війнами, чорнобилями. Не ділену на класи, реґіони, партії, джендери.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бандурка: Українські сороміцькі пісні в записах З.Доленги-Ходаковського, М.Максимовича, П.Лукашевича, М.Гоголя, Т.Шевченка, П.Чубинського, Хв.Вовка, І.Франка, В.Гнатюка / Упоряд. М.Сулима. – К., 2001.

2. Івакін Ю. З приводу статті З. Тарахан-Берези // Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. – К.: Рад. письменник, 1986. – С.287-291.

3. Івакін Ю. Коментар до „Кобзаря” Т.Шевченка: Поезії 1847-1861 рр. – К.: Наук. думка, 1968.

4. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя / Упоряд., підгот. текстів, передм, приміт., покажч. В.Л.Смілянська. – К.: Дніпро, 1991.

5. Листи до Тараса Шевченка / Упоряд. та комент. В.С.Бородіна, В.П.Мовчанюка, М.М.Павлюка, В.Л.Смілянської, Н.П.Чамати. – К.: Наук. думка, 1993.

6. Полтавка Н. Споминки про Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка / упоряд і рим. В.Бородіна і М.Павлюка. – К.: Наук. думка, 1982. – С.319-330.

7. Слухай Н.В. Міфопоетичний словник східних слов’ян. – Сімферополь, 1999. – С.9.

8. Спомини про Т.Шевченка п. Ликерії Яковлевої (Полусмаківни) [запис К.Широцького] // Літературно-науковий вісник. – 1911. – Кн 2. – С.284 – 289.

9. Спомини про Т.Шевченка п. Ликерії Яковлевої (Полусмаківни) [запис К.Широцького, передрук А.Ткаченка] // Літ. Україна. – 2003. – 26 черв.

10. Ткаченко А. Канон є канон // Літ. Україна. – 2003. – 3 лип.

11. Ткачук О. Наратологічний словник. – Тернопіль, 2002.

[1] Напевне, слід писати й говорити саме так, оскільки то англіцизм. Якщо ж брати за основу первинніше грецьке genoz , тобто рід, звідки ген, генетика і т.д., то не варто дуже вже ґикати, бо g – і в Стародавній Греції звучало більш як наше г, ніж ґ.

[2] Як видається, в таких випадках упорядникам „Творів” варто було йти за фонетичним принципом відтворення слова і вдатися до африкати -ДЖ-, яку, безперечно, в усному мовленні вживав Т.Шевченко, попри те, що в автографі не без впливу російської орфографії писав -Ж-.

[3]Способи римування подаються за системою Б.Ярхо: 1) якщо малі літери латинського алфавіту не підносяться над умовною лінією тексторядка (а, с, е, o), то ними позначаємо римовані 1-складові (чоловічі) клавзули; 2) якщо підносяться (b,d) — 2-складові (жіночі); 3) нижче тексторядка (g) — 3-складові (дактилічні); 4) обабіч рядка (f) — клавзули з 4-х і більше складів; літерами грецького алфавіту в простій послідовності позначаємо неримовані клавзули; у дужках – напівримовані, якими вважаємо асонансні.