Сторінка
2

Фізична культура як засіб реабілітації хворих з серцево-судинною та дихальною системами

Регулярне застосування ЛФК в лікарні, поліклініці, домашніх умовах розвиває у хворого особливе відношення до використання фізичних вправ, проявляє гігієнічні навички, правильне ставлення до загартування організму.

В розвитку метод ЛФК в СССР можна виділити 4 основних етапи.

Перший етап (1923-1930) – розповсюдження і введення ЛФК в систему санітарно-курортних лікувань.

Другий етап (1931-1942) - введення ЛФК в загальну систему лікувально-профілактичних закладів з застосування диференційованої методики при різних захворюваннях.

Третій етап (1941-1945) – знаменитий широким використанням ЛФК в період Великої Вітчизняної Війни в госпіталях.

Четвертий етап з 1945р. характеризується подальшим широким заглибленням ЛФК в систему лікувально-профілактичних закладів.

Характерна особливість метода ЛФК – його фізіологічність і незмінність для організму.

Цим і пояснюється ефективність використання його при різних захворювань і травмах.

Важлива особливість метода ЛФК – активна участь самого хворого в лікувальному процесі, тому лікарю при призначенні ЛФК слідує чітко визначити ступінь його фізичної активності. В організації лікування хворих і рух не суперечать, а доповнюють один одного.

ЛФК являється також методом патогенетичною терапією. Крім того ЛФК – метод функціональної терапії, так як фізичні вправи стимулюють і розвивають функцію всіх основних органів і систем.

Характерна риса метода ЛФК – тренування хворих за допомогою фізичних вправ, яка поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна треніровка застосовується з метою оздоровлення, укріплення організму в цілому і розвиток адаптації до збільшених фізичних навантажень, спеціально з метою відновлення, нормалізації, і розвитку функцій органів чи ситем.

Використана література

1. Велика медична енциклопедія, том 22. –Москва, 1985.

2. Якушев С.І. Захворювання і лікувальна фізична культура. – К., 1990.