Сторінка
1

Джерела трудового права України

План

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

2. Конституція України як основне джерело трудового права

3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини

4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини

5. Локальні правові норми

6. Значення керівних роз'яснень Верховного Суду України для однакового застосування судами чанного законодавства про працю

7. Диференціація трудового законодавства України

8. Міжнародні правові акти про працю

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

Джерела трудового права України можна визначити як спосіб вираження норм права, що прийма­ються компетентними на те органами держави і призначені регу­лювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспіль­ного захисту людей праці.

Право і законодавство співвідносяться як ціле і частина. Разом вони є явищем об'єктивного характеру. Законодавчі дже­рела мають такі ознаки:

— зовнішню об'єктивізацію;

— державне санкціонування;

— гарантованість державою.

Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархії. Вона являє собою порядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і зво­диться до таких принципів:

— відмінності конституційного і законодавчого регулювання;

— пріоритет актів законодавчої владні перед актами вико­навчої та судової влади;

— перевага актів вищих органів у порівнянні з нижчими органами;

— наявність первинних і вторинних актів;

— відповідність локальних актів державно-правовим актам;

— можливість зупинення і скасування неправомірних актів.

Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкова­ності органів, що приймають акти. Саме місце органу в ієрархії державних органів влади й управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права.

Державно-правові акти — це акти, які приймаються орга­нами законодавчої, виконавчої та судової влади і мають право­ве значення. Тому джерела трудового права прийнято класифі­кувати (поділяти) на закони, підзаконні акти, локальні правові акти і практику застосування чинного законодавства.

Найвищу юридичну силу має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не по­винні суперечити Конституції та конституційним законам Ук­раїни.

Законодавство у вузькому розумінні — це результат нормотворчості представницької та безпосередньої демократії як на державному, так і на регіональному рівні. Акти представ­ницьких органів влади і структурних підрозділів їх апарату но­сять колегіальний нормативний характер.

До законодавства відносяться також рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим і рішення обласних та місцевих державних адміністрацій у межах їх компетенції, оскільки вони приймаються державними виконавчими органами влади. Ці рішення містять обов'язкові правила, можуть зупиняти засто­сування відомчих актів, скасовувати акти нижчих адміністрацій та локальні акти, що приймаються на підприємствах, в устано­вах, організаціях.

2. Конституція України як основне джерело трудового права

Основним законом кожної держави є конституція. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних процесів у країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації.

Конституція України проголосила, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є

невідчужуваними та непорушними, вони не є вичерпними. Кож­на людина має право на вільний розвиток своєї особистості. якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний та всебічний розвиток її особистості.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожний має право на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність.

Громадянам України належить право володіти, користува­тися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності, що не заборонена законом, право на працю, яку вони вільно обирють або на яку вільно погоджуються, право на відпочинок, право на соціальний за­хист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, право на охоро­ну здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та ін.

Проголошувані Конституцією права можна назвати пози­тивними правами, які у власному розумінні цього поняття не є правами, оскільки їм не кореспондуються певні обов'язки, вони не гарантуються і не можуть гарантуватись у повному обсязі, наприклад, за допомогою судового захисту.

У той же час право на працю, право на освіту, право на житло, право на охорону здоров'я є найважливішими еконо­мічними, соціальними та культурними правами. В сучасних умо­вах вони можуть бути лише соціальними намірами держави, що засвідчують її гуманістичну мету.

Важливим надбанням Конституції є те, що вона закріпила національний суверенітет, недоторканність території України, забезпечила права людини, визначила співвідношення законо­давчої, виконавчої та судової влади, розв'язала економічні та інші важливі для держави питання.

Разом з Конституцією України на території України діють інші закони, які забезпечують верховенство Основного Закону.