Сторінка
8

Підстави виникнення трудових правовідносин

На сьогодні неповнолітні в Україні перебу­вають не тільки у складних матеріальних умо­вах; у державі за останнє десятиріччя відбули­ся кардинальні зміни, у тому числі й у меха­нізмі вирішення різних проблем молоді, які існували раніше.

Тому нині актуальним є вдосконалення правового регулювання трудової діяльності неповнолітніх в Україні, зокрема питання припинення трудових правовідносин з ними. Стаття 43 Конституції України і ст. 187 КЗпП проголосили, що у трудових правовід­носинах неповнолітні працівники прирівню­ються у правах до повнолітніх. Виходячи з на­веденого, на неповнолітніх поширюються ті ж норми (які регулюють підстави припинення трудових відносин), що й на повнолітніх пра­цівників. [1]

Так, підставами припинення трудового до­говору з неповнолітніми є: угода сторін; за­кінчення строку, встановленого п. 2 (визначе­ний строк, встановлений за погодженням сто­рін) і п. З (укладений на час виконання певної роботи) ст. 23 КЗпП, крім випадків, коли тру­дові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинен­ня; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невій­ськову) службу; розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу чи на вимогу профспілкового або іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом ор­гану; переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова пра­цівника від переведення на роботу в іншу міс­цевість разом з підприємством, а також відмо­ва від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; підстави, встановлені контрактом, тощо.

Зміна підпорядкованості підприємства не припиняє дії трудового договору.

При розірванні договору з неповнолітніми працівниками повинен дотримуватися загаль­ний порядок звільнення працюючих, встанов­лений КЗпП. Підлітки, як і дорослі працівники, можуть припиняти трудові відносини з власної ініціативи, і, у свою чергу, власник або уповноважений ним орган (далі — влас­ник, роботодавець) вправі звільнити неповно­літнього з підстав, наведених у законі.

При цьому звільнення працівників молод­ше 18 років з ініціативи роботодавця допуска­ється, крім дотримання загального порядку, тільки за згодою служби у справах неповно­літніх при виконкомі місцевої ради. Це зна­чить, що для звільнення неповнолітнього пра­цівника за ініціативою власника необхідно мати згоду не тільки комітету профспілки, а й названої служби. Без такої згоди звільнення є незаконним, і неповнолітній підлягає обо­в'язковому поновленню на попередньому міс­ці роботи. [2]

Роботодавець зобов'язаний також повідом­ляти у триденний строк у згадану службу про всі випадки подання підлітком заяви з про­ханням про звільнення з роботи за власним бажанням. Одержавши таке повідомлення, служба повинна з'ясувати справжні причини заяви про це і за результатами розгляду або вжити заходів до усунення виявлених причин і поновити неповнолітнього на попередньому місці або працевлаштувати його на іншу робо­ту.

Служба у справах неповнолітніх не може за­боронити неповнолітньому працівникові звільнитися за власним бажанням; вона пере­віряє тільки обґрунтованість останнього, об­ставини, що спонукали підлітка подати таку заяву. Тому власник не має права затримувати звільнення неповнолітнього з мотивів відсут­ності згоди на це служби.

Підстави звільнення неповнолітніх праців­ників такі ж, як і дорослих, і викладені у ст. 40 КЗпП. При цьому звільнення підлітків у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприєм­ства, скорочення чисельності або штату пра­цівників, у зв'язку з невідповідністю праців­ника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації чи стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи, а також поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю ро­боту, провадиться лише у виняткових випад­ках і не допускається без працевлаштування (ст. 198 КЗпП). [2]

Судова практика свідчить, що звільнення молодих працівників з мотивів невідповіднос­ті займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації є недопустимим, якщо буде встанов­лено, що вони не змогли оволодіти технікою виробництва через відсутність достатнього до­свіду і навиків у праці чи не здатні справитися з дорученою їм роботою у зв'язку з недостат­нім трудовим стажем тощо.

Відповідно до ст. 200 КЗпП і п. 25 Положен­ня про права профспілкового комітету під­приємства, установи, організації питання звільнення неповнолітніх розглядаються влас­ником і комітетом профспілки.

Слід наголосити на важливій гарантії охо­рони трудових прав неповнолітніх, встановле­ній ст. 199 КЗпП. Відповідно до неї батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітньо­го, а також державні органи, посадові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додер­жанням законодавства про працю, мають пра­во вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, як­що тривалість його дії загрожує здоров'ю не­повнолітнього або порушує його законні ін­тереси.

2.2. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями.

Правовідносини державних службовців з державним органом будуються на договірній основі і регулюються нормами як адміністративного, так і трудового права. Однією із суттєвих гаран­тій права на працю є встановлений законом обмежений перелік підстав звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями має деякі особливості. Державна служба України не передбачає особливих гарантій довічної зайнятос­ті. Припинення названих правовідносин відбувається у порядку звільнення зі служби і шляхом відставки державного службовця. [8]

Для зазначених службовців встановлені спеціальні додаткові підстави звільнення з держав­ної служби, що обумовлено їх особливим правовим статусом. У ст. 30 Закону України від 16 груд­ня 1993 р. «Про державну службу» (далі — Закон) вказано, що крім загальних підстав, передбаче­них КЗпП, така служба припиняється також у разі виникнення обставин, встановлених цією статтею. Закон не передбачає спеціальних правил, що визначають порядок звільнення даних служ­бовців, тому воно повинно проводитися у порядку, встановленому КЗпП.