Сторінка
2

Підстави виникнення трудових правовідносин

Праця становить не тільки первинну основу, а й саме існування цих відносин.

Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Але цей зміст регулюється і направляється правовими нормами, що надають відносинам правову норму. Самі учасники відносин своїми вольовими діями не можуть придати відносинам юридичну форму, якщо відсутня правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних відносин.

В науці трудового права визначення поняття трудових правовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст.21 КЗпП. [2]

Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини містять у собі моменти об’єктивної і суб’єктивної волі. Об’єктивною вона виступає як воля держави, оскільки існування трудових прав, обов’язків і правовідносин забезпечується законодавством про працю, що затверджуються державою.

Трудові правовідносини можливі тоді, коли існують фактичні трудові відносини, що потребують правової форми, тобто перетворення в правові відносини. Іншими словами, трудові правовідносини становлять собою форму, в якій суспільні трудові відносини можуть існувати в суспільстві. Коли вживаємо термін „фактичні суспільні чи трудові відносини”, це не означає, що ці відносини не займані правом. Порядок проведення певних дій, з яких закон пов’язує виникнення правових відносин, досить часто урегульований правом і становить певний правовий процес.

Основним для правильного розуміння правових відносин є те, що коли відсутня норма права, то відсутні й правовідносини. Норма права при її наявності виступає як модель правових відносин. Але сама вона не породжує правовідносини, оскільки будь-яка юридична норма є судження загального характеру про належну поведінку. Прямого зв’язку з конкретним суб’єктом правових відносин норма не має.

Для виникнення правовідносин необхідна подія або дія, що передбачається нормою і має характер юридичного факту, з наявністю якого законодавець пов’язує виникнення правових відносин. Юридичний факт також не створюється правовою нормою, а створюється певними діями людей, які можуть і не усвідомлювати, чи вписуються їх дії в дозволене правовою нормою. Правовідносини виникають або відповідно до норми, або всупереч нормі права, в її порушення. На порушення норми повинні зреагувати органи охорони правопорядку, органи, що здійснюють нагляд, шляхом втручання аж до застосування відповідних санкцій.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли працівник уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. А оскільки для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно здобувати матеріальні блага, засоби для життя, трудові правовідносини на відміну від цивільних є тривалими, що породжуються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб’єктів, у зв’язку з виходом на пенсію або внаслідок смерті працівника.

Трудові правовідносини виступають як форма і умова існування фактичних трудових правовідносини, є засоби їх закріплення і конкретизації. У свідомості фактичні трудові відносини завжди відображаються як правовідносини, хоча в дійсності останні є лише формою суспільних трудових відносин.

Як відносини між конкретними суб’єктами трудові відносини відображають особисту, суб’єктивну волю їх учасників, що знаходить закріплення в трудовому договорі, який укладається між сторонами.

Трудові правовідносини – це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб’єктивних трудових прав і обов’язків.

З огляду на специфіку предмета трудового права, основою якого є трудові правовідносини у поєднанні їх із суспільними відносинами, слід вказати такі види правовідносин у сфері трудового права:

а) правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаштування;

б) трудові правовідносини працівника з роботодавцем;

в) колективні правовідносини трудового колективу й профкому з роботодавцем і його адміністрацією;

г) правовідносини з професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві;

д) правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудового законодавства;

е) правоохоронні правовідносини щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору за заподіяну шкоду, з розгляду трудових спорів.

1.2. Умови виникнення трудових правовідносин.

Для того, щоб стати працівником, громадянин повинен мати трудову правоздатність і трудову дієздатність.

Правоздатністю визнається здатність громадян мати цивільні права та обов’язки. Вона виникає з моменту народження громадянина і закінчується з його смертю. Зміст правоздатності проявляється в тому, що громадяни можуть мати майно в особистій і приватній власності, користуватися житловими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури, мистецтва, відкриття винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права. [8]

Правоздатність є елементарним, первинним правовим відношенням, тому вона становить необхідну умову для особи, як учасника правових відносин, що по суті є результатом реалізації правоздатності. Правоздатність становить собою визнану державою можливість особи вступати в різні правові відносини. Реалізація цієї можливості щодо праці гарантується і юридично забезпечується тим, що держава покладає на власників підприємства обов’язок сприяти здійсненню громадянами своїх прав. Як і будь-які правові відносини, правоздатність має в своїй основі юридичний факт.