Сторінка
5

Соціологія політики

Серед домінуючих тенденцій соціально-політичного розвитку молодого покоління в Україні виділимо наступні: • зростаюча деполітизація молоді (24% опитаних в молодіжному середовищі зовсім не цікавляться політикою, 53% — лише тоді, коли це їх цікавить і безпосередньо торкається, і тільки 1% цікавиться політичним життям і бере в ньому активну участь);

• зростаюча департизація молоді (влітку 1995 р. лише 1,5% опитаних були членами політичних партій або громадських об'єднань; тільки 5,3% були членами молодіжних громадських організацій);

• зміни в ідеологічних орієнтаціях та політичних симпатіях молоді (зменшення кількості молодих людей, що взагалі не орієнтуються в цих проблемах; зростання кількості прихильників національно-демократичної ідеології, християнсько-демократичної, ліберальної та соціалістичної доктрин при стабільно незначній кількості прибічників національно-радикальної та комуністичної ідеології);

• підтримка молодим поколінням зміцнення політичної незалежності України за умови розвитку рівноправних стосунків з усіма країнами Сходу і Заходу (таку відповідь у травні 1995 р. дав 51% молодих респондентів в масштабах всієї України);

• зростаюча підтримка радикальних економічних реформ (хоча 65% працюючої молоді зайнято у державному секторі, однак перевагу вона надає приватним або змішаного типу підприємствам працевлаштування);

• посилення настроїв власного підприємництва серед молоді ( близько половини опитаних хотіли б розпочати власну справу, стати володарями власної фірми тощо);

• зростаюча приватизація життя молоді (у значенні її відсторонення від життя суспільства і перенесення до сфери приватного життя, коли основними проблемами є заробляння грошей, сімейні стосунки, спілкування з ровесниками, інтимне життя тощо).

Трирічний моніторинг соціальних конфліктів в Україні (1992-1995), здійснюваний вже згадуваним УНДІПМ, свідчить про високий рівень невдоволення усіх соціальних груп молоді своїм становищем у суспільстві, життям взагалі. Отже, в молодіжному середовищі існує високий конфліктний потенціал, а сторонами головного конфлікту виступають молодь та населення загалом, з одного боку, і влада — з другого. Тому нині для молоді є властивим, по-перше, очікування серйозних соціальних конфліктів в Україні протягом найближчих років (79% відповідей) і, по-друге, готовність в силу різних причин взяти в них участь (40% відповідей у 1995 р.). У цьому випадку ми спостерігаємо розрив між висловленим невдоволенням життям і намаганнями щось в ньому змінити.

Водночас симптоматичним є те, що молоді громадяни підтримують радше законні, цивілізовані форми соціального протесту (критичні виступи в засобах масової інформації, збирання підписів під колективними зверненнями, звернення з вимогами до органів влади, санкціоновані мітинги і демонстрації, законні страйки тощо), аніж ті, що знаходяться поза межами правового поля (вуличні заворушення, погроми, незаконні, несанкціоновані форми протесту і т.ін.).

Головною сферою розгортання можливих конфліктів соціологами передбачається економічна та сфера матеріальних інтересів. Серед інших причин досить значну питому вагу серед молоді мають проблеми екології та прав людини. Однак ані політичні процеси самі по собі, ані конфесійні (релігійні) чи етнічні не мають для молодіжного загалу такого значення, як економічні.

Таким чином, соціологічний аналіз політичного життя в незалежній Україні дає можливість зробити висновки про те, що українське суспільство є надзвичайно розпорошеним у своїх політичних поглядах і переконаннях. Причому цей розподіл не йде за якоюсь одною ознакою — етнічною, культурною, релігійною чи ідеологічною; представники якоїсь однієї групи (наприклад, робітники) мають різні політичні симпатії та уявлення про шляхи подальшого розвитку. Отже, в Україні нині ще тільки розгортається процес структу-ризації суспільства з виділенням певних груп, прошарків і страт, появою та інсгитуціоналізацією нових, не існуючих \ раніше елементів соціальної структури, з поступовим визначенням і висуненням певних інтересів (політичних, економічних, культурних), з формуванням відповідної представницької системи (тобто утворенням партій і громадсько-політичних рухів, які ці інтереси уособлюють і репрезентують перед владними структурами).

Дедалі значнішим фактором цих процесів виступає молодь. Десятиріччями відсторонена від активної участі у політичних процесах і у виробленні політичних рішень, нині вона, .нехай і поволі, але все ж починає відчувати смак не до позірної, але справжньої політичної діяльності, в якій виступатиме рівноправним політичним суб'єктом. І хоча цей процес ще не набрав сили, але тенденція вже починає простежуватись. При різкій політичній поляризації дорослого населення нині в Україні саме молоде покоління може стати вагомою підоймою посилення впливу центристських партій і формування дійсно вагомого центру у політичному спектрі країни, що, в свою чергу, сприятиме посиленню політичної стабільності у майбутньому.

Прийняття Верховною Радою нової Конституції України, безперечно, має велике значення для стабілізації загального стану країни, оптимізації політичних процесів та консолідації суспільства. «Україна відбулася» — такий загальний висновок міститься в коментарях багатьох аналітиків. Разом з тим ейфорія від прийняття Конституції не повинна затулити існування багатьох складних проблем перехідного періоду. Образно кажучи, народ України нині дістав аванс, який ще довго слід відробляти. Проголошення незалежності України і прийняття Конституції ще не означають, що ці законодавчі акти наповнені реальним вмістом. Доведеться докласти чимало зусиль, аби поняття незалежності, державності і законності набули дійсного значення, а Україна перетворилась з закритої тоталітарної держави на справді суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, як це задекларовано в її Основному Законі.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Амелин В.Н. Социология политики. — М.:1992.

2. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. — К.:1996.

3. Білоус А. Парламент України: Розташування сил. — К.:1995.

4. Бурдье Пьер. Социология политики. — М.: 1993.

5. Вятр Ежи. Социология политических отношений. — М.І1979.

6. Піча В.М., Стеблич Б.А. Соціологія політики. — Львів:! 994.

7. Політичний портрет України. Бюлетень Центру «Демократичні ініціативи», 1995, № 5.

8. Політологія (за ред. Семківа О.І.). — Львів: 1993.

9. Смелзер Н. Социология. — М.:1994.

10.Социальные идеалы и политика в меняющемся мире. М.: 1992.

11.Социология: Наука об обществе. — Харьков:!996.

12.Социология политики: Реферативный сборник. — М.:1981.