Сторінка
1

Основні сфери, методи та засоби соціального прогнозування. Глобальні проблеми сучасності, їх природа і шляхи вирішення

1. Основні сфери, методи та засоби соціального прогнозування

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті;

прагнули заздалегідь підготуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми "суспільство — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.

Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена такими чинниками.

1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР.

2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна багатоманітність об'єктів прогнозування.

3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Ставши надбанням суб'єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобігати або зводити до мінімуму небажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.

Відзначаючи важливу роль прогнозування, необхідно розкрити його передумови. Через складність, багатогранність цієї проблеми зупинимося тільки на деяких, найбільш важливих її аспектах.

Онтологічний аспект. Прогнозування можливе насамперед завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання до якісного стрибка. А існування певних загальних законів розвитку забезпечує прогнозування і на більш тривалий час.

Гносеологічний аспект. З точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнавальної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу. Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соціального прогнозування.

Логічний аспект полягає в незалежності законів логічного висновку від часу.

Нейрофізіологічний аспект. Можливість одержання знань про майбутнє ґрунтується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення. На думку П.К.Анохіна, воно здійснюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результату дії. Як констатує сучасна наука, цю здатність мають і вищі види тварин, проте тільки в діяльності людини вона набула якісно нових, високорозвинених форм як у практичному засвоєнні, так і в теоретичному осмисленні навколишнього світу. В людській свідомості випереджаюче відображення набуло форми здатності робити висновки про майбутні події.

Соціальний аспект констатує активний характер прогнозування, заснований на механізмі зворотного зв'язку між прогнозом і предиктором (суб'єктом прогнозування). Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанту.

Як уже зазначалося, передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сучасного до майбутнього. Якщо закон розвитку якогось явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.

Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектичної зміни.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів наукового передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв'язок історичної закономірності й предметної діяльності людей.

Якщо наукове передбачення загалом носить імовірнісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспільно-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються.

Соціальне прогнозування спрямоване насамперед на виявлення цих змін. Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху. Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування залежать від того, про яке майбутнє йде мова — безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене.

Деякі футурологи і соціологи віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала людина двадцятого століття, — пише Р.Дарендорф, — огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти" (Дарендорф Ф. Система, изменение и конфликт. — Нью-Йорк, 1988. — С. 83). На цій підставі вони заперечують можливість і необхідність передбачення. Майбутнє, стверджують вони, є справою віри, а не наукового дослідження. Будь-яке соціологічне передбачення проголошується ними різновидністю соціального знахарства. Творча діяльність людини вважається підсвідомою, ірраціональною, заснованою на "логіці абсурду" і "законах випадковостей". Так, зокрема, представники теорії "творчої" або "емерджентної еволюції" заперечують у творчості елемент передбачення, розцінюючи творчу еволюцію як щось ірраціональне, а нову якість як непередбачене і раптове. Фаталісти і волюнтаристи недооцінюють роль випадковостей у формуванні результатів передбачення і спотворюють роль суб'єкта в процесі творчості.

Деякі соціологи допускають можливість передбачення, але обмежують його різними умовностями, неправильно трактуючи роль особи і колективу в науковому передбаченні. Так, А.Спаковський у своїй книзі "Свобода — детермінізм — індетермінізм" намагається довести, що тільки соціальна меншість "мислить категоріями майбутнього", а соціальна більшість, тобто трудящі маси, не здатні взагалі пізнати майбутнє. Навіть Дж.Томсон, який визнає можливість передбаченняприродних явищ, у своїй книзі "Передбачуване майбутнє" пише, що "соціології ж ще належить знайти свого Ньютона, не кажучи вже про Планка, і тому передбачення в цій галузі не виходить за рамки здогадок" (Томсон Дж. Предвидимое будущее. — М., 1983. — С. 27.)

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Інші реферати на тему «Соціологія»: