Сторінка
2
• здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контролювати їх реалізацію;
• спроможність нести відповідальність за свої рішення.
Він же пропонує розрізняти політичні суб'єкти за рівнем їх активності та соціальної підтримки. У першому випадку вирізняються політичні суб'єкти-генератори політичних відносин (тобто ті, що виробляють політичні рішення або ідеї) та носії цих відносин (тобто ті, що лише реалізують ззовні поставлені цілі). У другому випадку поділ йде на політичних суб'єктів-лідерів (які мають широку соціальну базу і підтримку багатьох людей, партій тощо) та звичайних громадян (які представляють лише самих себе). Отже, якщо соціологію можна визначити як спосіб вивчення суб'єктів загалом, то соціологію політики — як спосіб вивчення суб'єктів (людей, соціальних спільнот та соціальних інститутів) у політиці.
Що ж таке політика? Для одних — це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають за інтереси і потреби народу. Для других — це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради оволодіння владою. Для третіх — це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право управляти людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і багатоманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень. Вітчизняні соціологи зазначають, що політика — це відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами. Соціологія політики вивчає проблеми влади, політичних прав і свобод з точки зору конкретної людини, соціальних спільнот, прошарків і груп, громадських об'єднань і організацій, політичних партій тощо.
У навчальному посібнику «Соціологія: наука про суспільство» підкреслюється, що політика є особливим видом регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв'язку з поглибленням соціальної диференціації. Розподіл праці, виникнення приватної власності, поглиблення етнічних, професійних, поселенських відмінностей приводить до того, що з'являються соціальні групи з різними, а то й несумісними інтересами. Для їх регуляції вже не досить норм моралі, звичаїв, традицій. Задля збереження цілісності спільноти або суспільства в цілому та їх нормального функціонування стають необхідними більш жорсткі нормативні регулятори, які підтримуються вже не всезагаль-ним осудом і засудженням, а силою і примусом.
Для характеристики політичних явищ і процесів соціологія використовує цілу низку понять. Найбільш широким з них є «політична сфера», яке включає всі явища політичного характеру, простір, де протікають політичні процеси. Якщо політика — це специфічний вид діяльності людей, пов'язаний з утвердженням права індивідів, груп і спільнот на управління суспільством, на владу, то політична сфера — це той простір, в межах якого політика здійснюється. Як зазначає відомий харківський соціолог О.Якуба, структура політичної сфери розкривається через поняття політичної свідомості, норм, організацій, закладів, політичних відносин. На її думку, а також на думку багатьох вітчизняних і зарубіжних соціологів, центральним поняттям, яке зв'язує всі інші, є поняття влади. Це зумовлено тим, що боротьба за завоювання влади та її здійснення виступає змістом політики, її основою. М.Веберу, який вводить до наукового обігу багато положень соціології політики, належить визначення політики як прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади (чи йдеться про відносини між державами, чи усередині держави, чи між групами людей). Інший відомий соціолог Р.Арон також визначає політику як боротьбу за владу та пов'язані з нею переваги.
У соціологічній літературі існує декілька визначень влади, які розробляються представниками різних соціологічних шкіл і напрямків. Біхевіористи вважають, що влада є певним типом поведінки, заснованим на можливості зміни поведінки інших людей (X.Саймон). Інструменталістські визначення трактують владу як можливість використання певних засобів, зокрема насильства (Е.Каплан, Г.Лассвел). Згідно з
телеологічними визначеннями влада — це досягнення певних цілей і одержання накреслених результатів (Т.Парсонс). Структуралісти визначають владу як особливого роду відносини між тим, хто управляє, і тим, хто виконує накази і розпорядження (М.Дюверже). Влада також визначається як вплив, що здійснюється на інших (Е.Бенфілд). Нарешті, є конфліктологічне розуміння влади, що зводиться до можливості прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях (Г.Лассвел). Польський соціолог Є.Вятр, який наводить ці визначення, підкреслює, що вони зосереджують увагу на якому-небудь одному аспекті явища влади, якійсь одній її характеристиці. Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н.Смелзер «Влада, — пише він, — передбачає здатність нав'язувати свою волю іншим і мобі-лізовувати ресурси для досягнення поставленої мети».
2. Основні складові соціології політики
Оскільки політика — явище складне і багатоманітне, то і структура соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою. У зв'язку з цим дослідники вирізняють такі внутрішні складові соціології політики, як соціологія політичних рухів і партій, соціологія держави, соціологія політичної свідомості і політичної поведінки, соціологія міжнародних відносин тощо. Зупинимось докладніше на деяких з них.
Коли йдеться про соціологію політичних рухів і партій, то наголошується, насамперед, на їх типології та понятті політичної системи. Політичні рухи організуються суспільними
силами, які намагаються змінити існуючий соціальний порядок або закріпити його шляхом здійснення тиску на уряди чи шляхом боротьби за владу. Політична партія є політичним рухом, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці. Є.Вятр будує типологію політичних рухів, виходячи з різних критеріїв. Якщо брати до уваги роль суспільних класів у створенні політичних рухів, то можна виділити рухи, які мають класовий (робітничий рух, селянський рух тощо), міжкласовий (національно-визвольний рух) і позакласовий характер (політичні рухи, в яких беруть участь професійні групи або соціальні прошарки).
Завантажити реферат