Сторінка
1

Основні школи та напрямки сучасної соціології

План

Вступ

1. Емпірична соціологія

2. Структурний функціоналізм

3. Конфліктологія

4. Символічний інтеракціонізм

5. Феноменологія

6. Етнометодологія

7. Неофункціоналізм

8. Структуралізм і постструктуралізм

9. Соціологічні концепції технократизму

Вступ

Якщо у першій половині XX ст. домінуючим видом діяльності соціологів у багатьох країнах були прикладні соціологічні дослідження, то у 60-80-х рр. в Західній Європі і почасти в США все більше соціологів стало цікавитися розробкою проблем самої соціо­логічної теорії, пов'язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології, які різни­лись один від одного специфічним підходом до аналізу об'єкта і предмета соціології, до розуміння метода соціології як науки.

У самому широкому значенні слова під школою в соціології розуміють групу соціологів, яка працює в межах виробленої нею самою дослідницьких традицій. В більш вужчому значенні школа в соціології - це дослідницька група із загальними традиціями і відповідною інституційною формою. Так, наприклад, у всьому світі відома Чіказька школа емпіричної соціології, яка сформувалась на базі першого у світі соціологічного факультету Чіказького університету і представляла собою Специфічний підрозділ з досить швидко сформованими традиціями дослідницької діяльності і великим впливом на діяльність соціологів всієї країни, а згодом й усього світу.

Напрями об'єднують соціологів, які займаються розробкою ідентичної проб­лематики, або мають спільну світоглядну направленість. До них можна віднести, наприклад, функціоналізм, позитивізм, символічний інтеракціонізм, структуралізм, етнометодологію та ін. Всі вони виступають як парадигмальні аль­тернативи, і одночасно, є продуктом оперативної взаємодії (як між собою, так і з різними пограничними суспільствознавчими і людинознавчими дисциплі­нами).

Спробуємо окреслити в загальних рисах деякі із найбільш впливових сучасних соціологічних шкіл і напрямів.

1. Емпірична соціологія

Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сфор­мувала в своєму руслі дві основні течії - академічну І прикладну. Завдання пер­шої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень. Завдання другої — організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосе­редньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

Історичні корені емпіричної соціології знаходимо у ранніх емпіричних дослі­дженнях XIX ст. соціального і морального здоров'я (Е. Чадуік, Л. Віллерне, Р.Вірхов, Дж.Кей-Шаттлуор, А. Геррі, А. Ватер та іи.). З 1920 по 1950 рік емпі­ричні дослідження стають пріоритетним напрямом в американській соціології.

Початок цьому процесу поклали представники Чіказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін ) Займаючи домінуюче становище в американській соціологи протягом 20 — 40-х рр , Чіказька школа здійснила знач­ний вплив на формування світової емпіричної соціології.

Основними чи відмінними рисами Чіказької школи були:

• органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями,

• висування гіпотез в межах єдиної організованої і направленої на конкретні практичні цілі програми,

• широта теоретичної орієнтації,

• поєднання різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених Першою працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціологи була книга

У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі і Америці" (1918 -1920 рр ) В ній викладені і апробовані на практиці основні Ідеї соціологічної те­орії Томаса, ядро якої - поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов'язаних елемента

• об'єктивні умови (соціальні норми і цінності),

• установки індивіда і групи,

• визначення ситуації діючою особою

Виходячи з цьо­го, Томас і Знавецький розробили таку типологію особистостей за характером їх пристосованості до соціального оточення

• міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи),

• богемний (нестійкі і слабо зв'язані між собою установки),

• творчий (логічно взаємозв'язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації)

Томас стверджував, що розвиток суспільного життя і культури визначаєть­ся творчими особистостями, здатними до економічних, політичних і технологіч­них інновацій. В розвитку техніки соціологічного дослідження велику роль відіграло використання Томасом і Знанецьким особистих документів (біограм) їх праця знаменувала перехід американської, а потім І європейської соціологи до емпіричних досліджень.

Одним із засновників Чіказької школи вважають автора "класичної" соціально-екологічної теорії Роберта Е. Парка. Соціальна еволюція, за Парком, проходить чотири стадії, і будь-який соціальний організм переживає чотири відповідних уклади екологічний (просторова, фізична взаємодія), економічний, політичний і культурний. В міру просування до культурного укладу посилюють­ся соціальні зв'язки (просторові, економічні, політичні і, на кінець, моральні) і сус­пільство досягає оптимальної “змагальної кооперації” і “згоди", в дію вступає формула “суспільство як взаємодія”.

Використовуючи соціально-економічну теорію при вивченні локальних співтовариств в рамках міського агломерате, Е. Берджес на початку 20-х рр. висунув гіпотезу про існування "концентричних зон". Для визначення таких "зон" в емпіричному дослідженні ним був використаний метод картографуван­ня Оскільки кожна "зона" належала певній соціальній групі, то, досліджуючи життєдіяльність окремих соціальних груп в місті Чікаго і їх взаємозв'язок між собою, Е Берджес зумів виділити 75 таких "зон" При аналізі "концентричних зон" і локальних співтовариств здійснювалось інтерв'юрування респондентів, включенне спостереження, залучались різні документи, була складена "Карта соціальних досліджень в м Чікаго"