Сторінка
5

Основні школи та напрямки сучасної соціології

Таким чином, символічний інтеракціонізм — це дослідження відношення між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціаль­ними діячами Розвиток цієї концепції сприяв аналізу ролі, соціалізації, комуні­кації і дії. Символічний інтеракціонізм мав значний вплив на соціологію девіантної поведінки завдяки запропонованому ним поняттю кар'єри, яке викорис­товується в дослідженнях злочинної поведінки інтеракціоністський підхід є те­оретичною основою теорії наклеювання ярликів, досліджень стереотипів і стиг­ми. Інтеракцюністи зробили вагомий внесок у медичну соціологію, дослідивши взаємодії між лікарем і пацієнтом. Сучасний символічний інтеракціонізм має тенденцію до аналізу суспільства як утворення, яке виникає на основі безкінченних трансакцій соціальних діячів. Мід підкреслює, що специфіка людини визначається відсутністю у неї розвинутої системи Інстинктів як основних регуляторів поведінки Саме тому людина має здатність винаходити символи, що є основою свідомого пристосу­вання до оточуючого середовища, свідомої поведінки І самоспостереження Головною характеристикою людської дії є використання символів Мід розріз­няє дві форми або дві ступені соціальної дії:

• ступінь узагальнення за допомогою жестів;

• ступінь символічно опосередкового спілкування.

Спілкування за допомогою жестів характеризується тим, що воно є якби скороченою, звернутою схемою дії, за якою окремим жестом (рухом) можна відновити дію в цілому. Такого роду жести, які беруть на себе функцію коор­динації поведінки, являють собою прообраз мови.

Символічна опосередкована взаємодія, тобто в першу чергу взаємодія за допомогою мови, характеризується тим, що

• породжує приблизно однакові реакції при спілкуванні з будь-яким Індивідом,

• дозволяє ставити себе на місце Іншого,

• дозволяє бачити себе очима Іншої людини

Виникнення символічно опосередкованої взаємодії Мід пояснює функціо­нально — необхідністю координувати поведінку людей, бо у них немає на­дійних інстинктів, і антропологічні) - здатністю людини до утворення І вико­ристання символів.

Суттєве значення для розвитку сучасної соціологи має ролева концепція символічного інтеракціонізму. Поведінка людини, згідно цієї концепції, обумовлена структурою п особистості, її соціальною роллю і сприйняттям устано­вок усуспільненого Іншого Багатомірну поведінку людини можна подати у вигляді певного набору соціально-типових, усталених шаблонів п поведінки ролей , які людина відіграє в суспільстві. Згідно символічного інтеракцюнізму, аналіз "ролей" людини дає міцні підвалини для судження не лише про її поведінку, але й про її особистість, оскільки її внутрішня імпульсивність і нормативна суперечність віддзеркалюється в будь-яких поведінкових акціях.

5. Феноменологія

Феноменологія як новий напрям теоретизування (на відміну від структур­них функціоналістів і емпірикнів) в соціологи почала заявляти про себе в 60-і рр XX ст. Головними моментами позиції соціологів-феноменологів є такі:

• негативне ставлення до методологи як сукупності прийомів, призначених для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;

• відмова від спроб визначити природу соціальних об'єктів, що вивчаються;

• сугубо природниче ставлення до аналізу особистості і й діяльності;

• уява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утворе­ної самими діючими індивідами;

• наші уявлення про реально діючі об'єкти невіддільні від них самих;

• об'єкти, з якими має справу людина, тісно пов'язані з й уявленнями про ці об'єкти які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.

З самого початку феноменологи заявили, що прагнуть вивчати зміст, структуру І функції повсякденного знання ', з якого походять наукові знання, так само як І продукти художньої творчої уяви або релігійного життя.

Як різновид розуміючої соціопогп феноменологічна соціологія бере свій початок ще з М. Вебера. Він пов'язаний з Е. Гуссерльом, Ч. Кулі, Дж. Мідом та ін. Але засновником феноменологічної соціологи як самостійного напрямку в соціологи є австрійський, а згодом американський соціолог А. Шюц (1899 — 1959 рр.). В 50-х роках, аналізуючи структуру повсякденного мислення, Шюц розробив концепцію інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя. Цей світ, за його точкою зору, існував до нашого народження і інтерпретувався нашими предками як соціальний світ. Можливість об'єктивного розуміння мотивів людських дій, тобто їх су­б'єктивного смислу, стверджує Шюц, закладена в самій основі повсякденного життя, у світі повсякденності. Саме це дозволяє вирішувати головне, на дум­ку Шюца, завдання соціологи - зрозуміти процес становлення об'єктивності соціальних явищ на основі суб'єктивного досвіду Індивідів Але соціолог ство­рюючи теоретичну модель життєвого світу, повинен дотримуватися таких правил (або, як їх називає Шюц, постулатів)

• постулат релевантності (представнитва). Модель соціального світу по­винна враховувати лише ті моменти, які фіксують типові зв'язки і відносини предмета, що досліджується, залишаючи без уваги надмірний зміст, який не пов'язаний безпосередньо з досліджуваною проблемою;

• постулат адекватності. Соціологічна модель і знання, мотиви, плани дій, що в ній містяться, повинні бути вибудовані таким чином, щоб з точки зору здорового глузду вони також сприймались як розумні і зрозумілі;