Сторінка
3

Соціологія політики

Якщо мова йде про ставлення до існуючого політичного устрою, то з цієї точки зору можна вирізнити:

• консервативні політичні рухи (які прагнуть зберегти існуючий стан речей);

• реформаторські (які стоять на позиціях збереження певного політичного устрою, але вважають за потрібне вдосконалити його);

• революційні (які відкидають існуючий лад і мають намір замінити його іншим);

• контрреволюційні (які скеровані проти певного політичного ладу, що встановився внаслідок перемоги революційних або реформаторських рухів, і мають на меті замінити його попереднім устроєм).

Якщо критерієм є ступінь і форма організації політичних рухів, то соціологічному аналізу піддаються стихійні, слабоор-ганізовані політичні рухи, рухи з високим ступенем організації. Найбільш розповсюдженою нині формою останніх є політичні партії.

Залежно від статусу в політичній системі партії поділяються на урядові (і до того ж консервативні, бо прагнуть зберегти владу у своїх руках), і опозиційні (або радикальні, бо прагнуть усунути правлячі партії від влади).

Функціональний критерій зумовлює поділ на партії «індивідуального представництва» (які концентрують свою діяль-

ність на доборі кандидатів на виборчі посади) та «соціаль-. ної інтеграції» (метою яких є згуртування довкола своїх гасел різнородних верств населення).

Відмінності в організаційній побудові дозволяють виділити так звані децентралізовані (наприклад, консервативні і ліберальні в Західній Європі і США), централізовані (наприклад, соціалістичні партії континентальної Європи) і строго централізовані (комуністичні і фашистські) партії.

Політичні партії, що відстоюють більш-менш прогресивні доктрини, прийнято називати лівими, реакційні — правими, а ті, що займають проміжне становище, — партіями центру. М.Дюверже, однак, як і багато інших західних вчених, не визнає поділу на ліві і праві партії за ідеологічними ознаками і вважає таку диференціацію умовною, придатною лише для схематичного опису політичного спектру.

Партії є важливим елементом політичної системи, до якої, крім них, входять політичні інститути, а також політичні ролі, відносини, процеси, принципи політичної організації суспільства, політична свідомість, політична культура тощо. Як підкреслюють вітчизняні соціологи, політична система суспільства визначається:

• класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентського, президентського);

• типом держави (монархія, республіка);

• характером політичного режиму (демократичного, тоталітарного, авторитарного);

• характером соціально-політичних відносин (стабільних або нестабільних, конфліктних або консенсусних);

• характером політико-правового статусу держави (конституційна, з розвинутими або нерозвинутими правовими структурами);

• характером політико-ідеолопчних І культурних відносин (відкритих або закритих з паралельними, тіньовими, маргінальними структурами чи без них);

• історичним типом державності;

• етнічною структурою тощо.

У працях Н.Смелзера також розглядаються основні форми держави, до яких він відносить:

• тоталітарну державу (така держава прагне повністю підкорити собі громадян, подавляючи і контролюючи всі інші соціальні інститути суспільства, новіть первинні групи як от сім'я або друзі.Американські дослідники С.Фрідріх та З.Бжезинський називають шість основних особливостей тоталітарної держави: панування і широке розповсюдження однієї ідеології, однопартійна система з одноосібною диктатурою і придушенням опозиційних партій; широке застосування терору, контроль над засобами масової інформації, розпорядження зброєю і монополія на її застосування, контроль над економікою з державним економічним плануванням і доведенням завдань до кожного підприємства);

• авторитарну державу ( в якій влада зосереджена в руках монарха або диктатора, які правлять за допомогою сили; такі режими подібні до тоталітарних, але є значно слабшими від них: допускається існування різних політичних партій та інших ідеологій, менше контролюється приватне життя тощо);

• демократичну державу (сучасна демократія зазвичай асоціюється з представницькою демократією, коли народ на певний термін передає владу своїм представникам, що підлягають переобранню; для таких держав характерними є, згідно з См'елзером, віра у високу значимість особи, утвердження рівності і справедливості, важливе значення індивідуалізму загалом; наявність конституційного уряду, законодавства про розподіл і обмеження політичної влади; загальна згода громадян бути керованими обраними ними представниками, періодичність виборів, підзвітність державних чиновників і обмеження терміну їх повноважень і, нарешті, наявність лояльної опозиції з ЇЇ багатопартійною системою і можливістю вільно висловлювати свою думку).

Суть держави проявляється в її функціях як основних напрямках діяльності. До них належать: регулювання економічного життя, культурно-виховна функція, сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу, забезпечення обороноздатності країни, співробітництва з іншими державами і народами.

3. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні