Сторінка
6

Легка промисловість України

Рис. 6. Галузева структура експорту України в 2002 р.

За даними Міністерства статистики України у торгівлі з країнами далекого зарубіжжя мала позитивне сальдо розміром майже 1346,4 млн. дол. США. Основна частина експорту припадає на Європу (49,4 %), друге місце посідає Азія (38 %), на третьому місце Америка (8,3 %), далі йдуть Африка (4 %) та Австралія і Японія (0,3).

Важливим зовнішно-економічним партнером України є Німеччина, куди українські підприємства поставляють продукції вартістю 741,4 млн. дол. США. важливе місце займає легка промисловість. В Німеччину вивозять товарів на суму 223,3 млн. дол. США. Найбільша частка у вивезеній структурі припадає на трикотажний і текстильний одяг, обсяги якого сягали майже 199 млн. дол. США.

Рис. 7. Галузево-товарна структура українського

експорту до Німеччини у 2000 р.

Велику частку у вивозі до Італії утворюють товари легкої промисловості, близько 18 %. Вартість їх поставок становить 69,9 млн. дол. США. [3]

Рис. 8. Галузево-товарна структура українського

експорту до Італії у 2000 р.

5. Проблеми і перспективи розвитку легкої промисловості Причорноморського району.

У зв'язку із прорахунками у плануванні розвитку легкої промисловості, а також загальною кризовою ситуацією в економіці виникли значні проблеми у комплексі. Зосередження; території країни великих промислових підприємств, особливо. бавовняної промисловості, призвели як до проблем постачання сировини, що ввозиться з-за кордону, так і надмірної концентрації жіночої робочої сили у деяких містах. У той же час для інших видів сировини є недостатні потужності для переробки.

Загальною проблемою, як і в інших галузях промисловості, є відстала, технологія виробництва і низька якість продукції. Вирішення її може відбуватися шляхом реконструкції і модернізації, створення спільних з іншими країнами підприємств, розміщення ринків постачання сировини тощо.[1]

Проблеми та перспективи розвитку

Подальший розвій господарства Південного району повинен ґрунтуватися на стратегічній комплексній програмі його розбудови у системі загальноукраїнської регіональної диференціації та інтеграції праці. Насамперед слід завер­шити приватизацію державних, і кооперативних підпри­ємств і таким чином задіяти закони ринкової економіки, припинити спад виробництва. До речі у трьох областях регіону практично не функціонують понад 60 % підприємств. Та й решта працює не на пивну потужність; це призводить до явного і прихованого безробіття, зубожіння народу.

Вимагають докорінної перебудови галузева і територі­альна структури економіки на макро-, мезо- і мікрорівні. Незадовільною с пропорція між важкою промисловістю, з одного боку, га легкою і харчовою, — з другого.

Гострі регіональні проблеми назрівають в енергетиці. Послабити їх можна шляхом запровадження у виробництво і побут строгого режиму економії, раціонального викори­стання місцевого нафтогазоресурсного потенціалу, введення до ладу діючих нафтоперевалочного терміналу.

В умовах розриву зв'язків на терені колишнього СРСР особливо потерпає машинобудівна галузь. Донедавна вона використовувала довізні комплектуючі вироби з інших регі­онів, а готова продукція у великій кількості вивозилася за межі ПР в той час, коли на місці її потребували і маши­нобудівники, і підприємства морегосподарського комплексу, і АПК. Отже, слід зміцнювати раціональні внутрі- і між­регіональні виробничі зв'язки, розширювати конкурентоспроможні наукомісткі види машинобудування (електроніка, приладобудування тощо).

Слабкою ланкою компонентної структури господарства ПР с АПК, особливо його аграрний сектор. На його функціонування впливають значні розбіжності цін на продукцію сільського господарства і промисловості, високі податки, незадовільне забезпечення матеріально-технічними засобами, недостатні масштаби зрошування.

До рівня міжнародних стандартів треба зміцнити мате­ріально-технічну базу курортно-рекреаційного комплексу, що має унікальний природно-ресурсний потенціал. У ба­гатьох місцевостях він повинен стати серцевиною господар­ства з підпорядкуванням-йому інших галузей економіки і систем розселення.

Перспективною для району є активізація зовнішньоеко­номічної діяльності. Цьому сприяло б залучення іноземного капіталу, формування вільних економічних зон, у т.ч. ку­рортно-рекреаційних.

Гострою для Півдня є екологічна проблема: небезпечний рівень забруднення води, повітря, інших ланок довкіл­ля спричиняє ріст онкологічних захворювань, хвороб орга­нів дихання і кровообігу. Тому необхідно посилити охоро­ну природи, вдосконалювати екологічне виховання. Вирішення названих проблем сприятиме підвищенню добробуту людей. Слід сказати, що соціальна проблема у районі нас свої особливості, викликані загостренням-національних стосунків. Із значними труднощами зустрічаються у Криму, зокрема, кримські татари і німці, що поверта­ються на батьківщину з місць виселення. Фінансове забез­печення цього повернення мали б на себе взяти, крім Ук­раїни, також Росія, країни СНД з яких виїжджають пере­селенці.

Дуже небезпечною для прикордонного Півдня є кримі­ногенна ситуація. Для приборкання порушників правопо­рядку слід об'єднати зусилля місцевих і центральних правоохоронних органів.

У загальній територіальній структурі економіки існує велика диспропорція у розвитку перенасиченої продуктив­ними силами вузької приморської зони і більш віддалених від моря аграрних північних підрайонів, які треба індустрі­алізувати, зокрема з допомогою переробних підприємств харчової промисловості.

Дальші перспективи підвищення добробуту народу пов’язані з розв'язанням цілого комплексу проблем на шляху послідовних ринкових перетворень, співіснування різних форм власності на засоби виробництва.

Основними галузями, які належать до легкої промисловості є текстильна (виробництво різних тканин), швейна пошиття одягу, білизни тощо), шкіряно-взуттєва (вичинка шкіри і пошиття взуття) та хутрова (виробництво хутра і хутрових виробів). Отже, комплекс легкої промисловості працює для забезпечення потреб населення у взутті, одязі, предметах галантереї тощо. Частина продукції (технічна тканина, шкіра) надходить на підприємства важкої індустрії.

На сьогоднішній день у легкій промисловості працює 10,5% від зайнятих у про­мисловому виробництві. На початку 90-х років вона давала більше 11% загального обсягу продукції всієї індустрії України.

Легка промисловість набула розвитку у другій половині XIX століття. Побудовані джутова фабрика в Одесі, канатний завод у Харкові і т. ін., які працювали в основному на привізній сировині. У XX столітті, особливо після Другої світової війни, набули розвитку нові галузі — трикотажна, виробництво штучної шкіри тощо. Підприємства галузі зараз працюють у більшості великих і середніх міст району.