Сторінка
3

Науково-технічний потенціал та його формування на Україні

* Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К.: Українська енциклопедія, 2003.

У 2003 p. в науці і науковому обслуговуванні України було зай­нято 150,1 тис. чоловік, у т. ч. 4,6 тис. докторів наук і 21,2 тис. канди­датів наук.

В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисе­льністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти І—II рівнів акредитації (табл.).

Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у ве­ликих містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.

З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Доне­цьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, про­водять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.

В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по регіонах.

2. Місце науково-технічного потенціалу в науково-технічному прогресі і розвитку народногосподарського комплексу

Науково-технічний прогрес (НТП) — поступальний та взаємопов'язаний розвиток науки і техніки, характерний для великого машинного виробництва. Неперервність НТП залежить насамперед від розвитку фундаментальних дос­ліджень, які відкривають нові якості і закони природи та суспільства, а також прикладних досліджень та дослідно-конструкторських розробок, що дають змогу втілити нау­кові ідеї в нову техніку і технологію. НТП здійснюється у двох взаємообумовлених формах: 1 — еволюційній, яка означає порівняно повільне і часткове вдосконалення тра­диційних основ науки і техніки; 2 — революційній, яка відбувається у вигляді науково-технічної революції (НТР) і породжує принципово нову техніку і технологію, викли­кає докорінні перетворення продуктивних сил суспільства.

Революційний шлях — головний шлях розвитку тех­ніки і технології в епоху НТР. Його визначальною особ­ливістю є бурхливий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Наука перетворює­ться на провідну ланку системи «наука—техніка—ви­робництво». З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття «наукомісткі виробництва» або «виробництво високих технологій». До них нале­жать галузі індустрії, що вирізняються високими ви­тратами на наукові дослідження при плануванні нових видів продукції.

НТР впливає також на темпи піднесення окремих галузей і на їх поєднання чи галузеву структуру. Великі зміни відбуваються і в структурі окремих галузей. З одного боку, відбувається подаль­ше «дроблення» цієї структури, пов'язане, перш за все, з усклад­ненням виробництва, формуванням різних новітніх галузей НТР. З другого боку, різні галузі і підгалузі об'єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, машинобудів­ний, паливно-енергетичний та ін.

НТР змінює і характер традиційних видів виробництва. Одна із особливостей цієї зміни — укрупнення основних виробничих агрегатів, що веде до подальшої концентрації виробництва пере­важно в індустріальних районах.

Науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефек­тивному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і га­лузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, висо­копродуктивних машин у багато разів збільшують продуктив­ність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економіч­но вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.

Завдяки досягнутому рівню розвитку науки і техніки, виробницт­ву промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і облад­нання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило терито­ріальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології дозволяє добитися найкращих результатів в її вико­ристанні. Є потреба більш повного урахування регіональних особ­ливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки при­родних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості заля­гання корисних копалин), але й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо).

Широка і комплексна автоматизація, механізація виробництва повністю змінюють характер праці. Сучасний етап автоматизації спирається на електронізацію (комп'ютеризацію) народного гос­подарства.

Велике значення має впровадження трудозберігаючих техно­логій у промислових центрах і вузлах, що мають обмежені мож­ливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старих промислових райо­нів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації.

Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів майбутнього» — повністю автоматизованих і електронізованих, з мобільною технологією. Тим самим у перспективі, очевидно, з'являться можливості розміщення підприємств, які раніше визнавались трудомісткими, практично повсюдно, у тому числі в трудодефіцитних районах.

У широких масштабах здійснюється хімізація народного господар­ства. Хімія — важливе джерело матеріалів із заданими властивостями — розширює територіальні межі сировинної бази промисловості.

Вирішальним засобом задоволення потреб народного госпо­дарства у виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології. При використанні ресурсозберігаючих технологій важ­ливо додержуватись регіональних пріоритетів.