Сторінка
5
Представники цього расового типу також населяли як південноєвропейський оріньякський шар, так і у мезоліті Передню Азію (зокрема, Палестину), де зазнали метисації з довгоголовими середземноморцями-«протохамітами» (додинастичний Єгипет бадарського періоду), прийшлими із закавказько-прикаспійського регіону, та створили оригінальну натуфійську культуру (Ваді-ен-Натуфе на північний захід від Ієрусалиму), датовану VI-IV тис. до н.е.[xxxiv] Також на основі палеоантропологічного матеріалу, вчені зробили висновок, що населення Малайї V-IV тис. до н.е. належало до великої негроїдно-австралоїдної (екваторіальної) раси. Надалі воно було асимільоване аустроазіатами (мон-кхмери) та австронезійцями (малайо-полінезійці; за І. Дайєном (Dyen I.), єдина праавстронезійська мова існувала ІІІ тис. до н.е. в Західній Меланезії, на Новій Гвінеї, островах Бісмарка і Соломонових), в результаті чого виникли оригінальні цивілізації, відповідно, у першому випадку, семангів та сеноїв, а в другому — джакунів[xxxv].
Значна частина австралоїдів Індії була асимільована прийшлими як зі сходу австронезійцями (протомунда, протокхасі)-носіями "культури мідних скарбів та жовтої кераміки", так із Північного Пенджабу та Північного Белуджистану кочівниками-скотарями, предками дравідо-еламітів (археологічні пам’ятки їх прабатьківщини — Ваді-ет-Тахуне, Ієрихон і Мегіддо в Палестині, з 4700 р. до н.е.)[xxxvi]. Дравіди своїх попередників в Індії називали "лучниками" ("віклавар"), від чого походить назва "бхіли" (дравід. "біл" — "лук"), носії якої населяють Бхілвару, Мадхья-Прадеш, Гуджарат і Раджастхан. Їм споріднені інші австралоїдні етноси (кола, бадага, кхарва, малаян, наїка, дубла, гаміта, дханка та ін.)[xxxvii].
У ведичних текстах ці австралоїди, які перейняли саме індоарійську мову (з мунда-мовним субстратом), називаються "нішада" і визначаються як каста, що походить від шлюбу брахмана і шудріянки. Їм приписувалося займатися рибальством та кораблебудівництвом (що було відоме ще цивілізації Хараппи). Н. Гусєва наводить переказ із "Махабхарати" про царя нішадів Наля та його дружину Дамаянті, і цар вихваляється за правдивість, красу, великодушність, уміння воювати, героїзм та щедрість до брахманів і вміння шанувати ведичних богів, тобто за всі ті якості, які приписуються високородним арійським кшатріям. Проте за сюжетом цар Нала, який красотою рівний юним Ашвінам, через закляття перетворюється в карлика з короткими руками і тільки через певний час знову набуває попередній образ і повертає собі дружину (аналогічно до мотиву про сватання до Пенелопи). Ім’я Наля дослідниця співставляє з назвою однієї з бхільських патронімічних груп. Наявна легенда, за якою раджа Наль в 295 р. заснував царство Нарвар (або Найшадха) і був нащадком Лави (або Куші), сина легендарного Рами, який пішов на захід зі свого царства Кошала (на середньому Ганзі), а надалі нащадок Наля в 34-му коліні Дхола Рас заснував у 967 р. князівство Дхундхар (Джайпур) і вбив зрадника Міна (епонім споріднених бхілам мінів-"риба", з якими пов’язують ведичних матсья-"риба"). З цією історією пов’язують своє походження могутній рід раджпутів Кхушваха. Тамільські ж передання розповідають, що до приходу дравідів Тамілнад населяли бхіли та міна, які були відтиснені на північний захід, в теперішній Гуджарат та Раджастан[xxxviii].
Нішади, за "Вішну-пураною" (І:13), походять від царя Вени, сина царя Анга, нащадка прабатька людства Ману Сваямбхуви. Загордившись, Вену відмовився приносити жертви богам, проголосивши себе втіленням всіх богів (пор. з титаноборчими мотивами). За це він був вбитий брахманами стеблинами трави куші (пор. з вбивством Бальдра омелою; або ж, за "Падма-пураною", розкаявся, за що Вішну дарував йому самотнсть подвижництва в віддаленій гірській обителі). Але через те що Вену був бездітним, з його тіла вирішили дістати синів (пор. з народженням від померлих батьків), для чого проштрикнули йому праве стегно (або плече; пор. з народженням з бедра Діоніса). Тоді з тіла Вени вийшов Нішада — людина з короткими руками і ногами, подібна на обпалену головешку, червоноока і чорноволоса, з широкими скулами та пласким носом. Від нього походять племена лісів та гір — нішади і тисячі млеччхів з гір Віндхья. Другим появився син, подібний на Індру, "сяючий як Агні", в панцирі, з мечем і луком, знаючий Веди і військову справу. Його назвали Прітху ("широкий") і він став першим царем на землі, скрізь поширюючи знання Вед. Від божественної матері-корови Вірадж (Іраваті) він отримав зерно і вміння обробляти землю, яка стала на його честь називатися Прітхіві[xxxix]. У вішнуїзмі Прітху вважається 22-ою аватарою Вішну. Вище ми вже розглядали паралель ототожнення пуранічного Прітху з грецьким міфологічним Діонісом, народженим з боку і першим завойовником Індії.
З цим ведичним переданням про народження Прітху і Нішади перегукується генеалогічна легенда раджпутів про те, що на святій горі Абу боги Індра та Брахма створили та оживили прабатьків династії Прамар і Соланкі, а Рудра (Шіва, з епітетом "Натх"-"Володар") — темного карлика з луком, якому боги виділили функцію дварапали (охоронця дверей) у храмах, де його зображають у вигляді кам’яної скульптури[xl]. Тобто Рудра (Шіва) пов’язується з бхілами, в той час як за іншими індуїстськими текстами чоловіком і володарем матері-корови (Прішні) є саме Рудра, від якого вона народила могутніх воїнів-марутів (в "Рамаяні" в марутів перетворюються 49 шматків тіла[xli] ненародженого асура-сина Діті, яке розбив блискавкою Індра, що зближує з сюжетом про народження синів з тіла Вену).
Завантажити реферат