Сторінка
13

Палеоєвразійський аспект

Власне куретів, які прийшли з Іо, герметична традиція вважає такими, що принесли в Єгипет культи богів та обожнених героїв. Це культ священної телиці Іо (єгипетська Нут), культ священного Епафа (єгипетського Хапі, він же Ба Осіріса і Ка Птаха), культ Зевса-Яструба (єгипетський Гор Великий), культ Посейдона (Сет), культ Аїда (Осіріс), Гери (Хатхор), Гера і Гестія в одній особі (Ісіда[lxxix]), Деметри (Нефтіда), Астерії і Лето в одній особі (Анукет), героя Арга Панопта і Геракла в одній особі (Арсафес, Хрішіф/Харшафе). Саме нащадки Іо заснували, начебто, міста Ісей, Бусіріс, Мемфіс, Хемміс та ранні держави в долині Нілу. Стверджується, що початкові жителі Греції пелазги довідалися ці імена богів саме від єгиптян і рознесли їх по всьому світу. Але особлива роль у освоєнні давньо-єгипетського спадку відводиться міфічному Орфею, який кожного ранку піднімався на вершину гори Пангеї, щоб вітати співом бога Геліоса-Аполлона в одній особі . .[lxxx]

Також інший син Бела Кефей став царем Ефіопії, якому Кассіопея народила прекрасну дочку Андромеду. Заздрісні нереїди ублагали Посейдона наслати на Ефіопію чудовисько-дракона. Кефей змушений був віддати в жертву дочку, але її рятує герой Персей, син Зевса і Данаї. Від Персея Андромеда народила сина Перса, котрого батьки залишили на виховання дідові та бабці, а самі переселилися в Егеїду. Вихований Кефеєм, перс став родоначальником арійського роду царів — предком іранських Ахеменідів. Саме від Кефея і Перса, начебто, й походить доктрина перських царів-магів про Ахура-Мазду: "Бог має голову яструба. Він найперший, нетлінний, вічний, ненароджений, нероздільний, не маючий подоби, управитель всілякого блага, непідкупний, найдобріший з добрих, наймудріший з мудрих, батько законності і справедливості, . досконалий, мудрий, і він один винахідник святої природної сили", — проголошує маг Остан у "Восьмикнижжі"[lxxxi].

Цей екскурс у генеалогію необхідний для того, щоб продемонструвати факт, за яким герметична традиція виводила своїх засновників-ієрофантів з північно-східного Білого Царства (у їх термінології — Арголіда). На цій же основі спадкоємці герметиків теософи співставляють останнє з власне арійською Аргіяваршею ("Країна Жертвопринесень"), де править Аргіянатх ("Володар Жертвопринесень"), яка колись, начебто, простягалася від тібетської гори Кайласа до Аральського моря, якій тотожна ведична Арьяварта та авестійська Арьйянаведжа. І що саме з цього Аргосу-Аргхіяварши прийде грядучий визволитель людства Калкі Аватара[lxxxii].

Пов'язаний як з теософами, так і франко-масонами полковник Дж. Черчвард, будучи сином ХІХ ст., сформолював концепцію могутньої на просторах Євразії відпочаткової сакральної імперії "уйгурів" (uighurs, вони ж "пра-арії", плем'я Ах Ра Йя) — континентальної колонії тихоокеанської острівної "атлантиди" — континенту Му, "Імперії Сонця", символом якої був і "Білий Лотос" ("білий" колір як символ півночі; поряд з цим рівноцінною, але південнішою, колонією розглядаєтья Імперія Нагів із їх символом семиголової змії, вони — предки індо-китайської, бірманської, центральноіндійської, месопотамської традиції; ще південнішою і такою ж істинною була Імперія Дравідів, яка простяглася від Малайських островів, південної Індії, міфічного континенту Лемурія-"Кумарі" в Індійському океані та Африки). Начебто "Священні Писання" ("Книги Золотого Віку", "Священні Містерії") з прабатьківщини на континент було принесені істинними франк-масонами — Святим Братством Накалів (у термінології індійської традиції "Рамаяни"; вони ж нагвалі — кіче-майянської традиції Америки) і після загибелі Уйгурської імперії та вигнання жерцями самих "накалів" заховані у кількох священних центрах (аналогічно бібліотеці Агартхи Сент-Іва д'Альвейдра). З одною з таких бібліотек Дж. Черчварда і познайомив безіменний індійський Ріші ("Мудрець").

Цікаво, що якщо індоарії та іранці розглядаються охоронцями лише деяких елементів Істиннної Традиції Ра Му (через те, що на певний час були ізольовані в горах Афганістану), то саме японців Дж. Черчвард вважає хранителями ледь чи не повної Початкової Традиції континенту Му (япон. "му" — "небуття", апофатичний синонім поняття "дао")[lxxxiii]. В самих же японологічних дослідженнях не без підстав побутує версія (опираючись на лінгвістичну близькість японської мови до алтайської сім'ї ностратичних мов[lxxxiv], але фонетично — до австронезійських), за якою цю могутню і колоритну цивілізацію сформували войовничі вершники-доліхоцефали, які з'явилися на островах з євразійського континенту, несучи на своїх стягах емблему сонячної богині Аматерасу. За деякими гіпотезами, інша частина цих вершників на північному кордоні теперішньої Кореї, зазнавши впливу пратунгусо-манчжурських племен, трансформувалася у сюнну (китайські джерела виводять їх родоначальника Шуньвея з народу Ся, тобто саків-массагетів; саме в районах рік Ляохе та Ляохахе виявлені поховальні пам'ятники скіфського типу VIII-IV ст. до н.е., признаки яких власне й виявляються в наступних похованнях рядових сюнну)[lxxxv], котрі під іменем гуннів принесли на своїх знаменах рівнокінечний хрест — символ Бога неба Тенгрі. Крім того, етнонім сюнну/хунну пов'язується як з давньою формою етноніму "ямато" — "семадай", так і етнонімікою Приамур'я. В ці ж райони ведуть японську археологічну культуру яйой (IV-I стт. до н.е.) і археологічні дані.

Біла Дама — головна жриця сонячної арійської релігії з її таємницею вічності, воскресіння, гієрогамії ("священного шлюбу"). В ірландській традиції від самого початку часів райська земля предків та мертвих — це "Земля живих, Земля Жінок, Велика Рівнина, Рівнина Насолоди, Земля (Вічно)Молодих", навіть "Обіцяна Земля" (tir Tairngir).

Першопочаткову цивілізацію Му знає й аріософ Г. Вірт. Це — земля Мо-Уру, що, начебто, згадується в зороастрійській "Бундахішн" і звідки різні елементи Традиції принесли амореї, маври та маорі в різні частини світу. Щоправда, Г. Вірт чомусь Мо-Уру розмістив в північно-західній Атлантиці. Швидше за все, тут вже була значно пізня її колонія, як аналогічні колонії існували на Близькому Сході і Кавказі. Це, зокрема, Морейя, де Авраам готувався до жертвопринесення свого законного первістка (Ісаака, а не першого сина Ізмаїла, народженого від рабині), кельтська Моріас чи Муріас, батьківщина Племен богині Дану, скандінавське Мора-стен "Камінь Мора", храмовий коплекс в Упсалі. В Південній Осетії над селом Кобет Дзауського району є священний пагорб Морех (Морах, Моурах), назва якого не етимологізується ні осетинською, ні грузинською мовами. Тут мешкало осетинське плем'я туалта (груз. "двалеті"), де великий хрест на пагорбі Морех доглядав клан білих ("урс") туалта. Вважається, що це плем'я переселилося в Грузії з Північного Кавказу, з району Урсдон ("Біловоддя") зі святилищем Мігдау, де головним жрецьким кланом були Дзугаєви (Дзугата, від "дзуг" — "гурт, група" як народноетимологічне випрямлення "дзуттагта" — "іудеї"; прізвища з даним коренем поширені серед осетин, а їх носії визначаються певним пієтетним ставленням до них представників інших кланів — Дзугкоєви, Дзуттагови, Дзутцата та ін.). Один із переселенців на південь — Абель Дзугаєв заснував гірське село Дзомаг. Він став батьком родоначальником клану Гобі, з якого походять різні роди, наймолодший з яких — Заза — переселилися з Джомаг у село Джер, де стали опікуватися древнім святилищем Джер (Гер, груз. Гері). Звідси виходець роду Іуане (Іоанн) переселився в суто осетинське село Діді Ліло ("Велике Ліло"), де у нього народилися два сини Віссаріон (Бесо) і Георгій. Молодший був убитий бандитом, а старший переселився у Горі (осет. Гур), народив трьох дітей, з яких вижив наймолодший — Сосо (названий на честь осетинського нарта-спасителя Сослана), офіційно іменований Йосифом. В дитинстві він пройшов посвячення у святилищі Джер (осетин. "джварі" — "хрест"), чому й вижив. Його батько був записаний у грузинських метриках як Дзугашвілі, але його син Дзугати Бесойи фирт Йосеф у православній семінарії більш благозвучно для грузинського вуха вже фігурує як Джугашвілі. Наступний його псевдонім Сталін в осетинській мові має значення "зоря" ("стъалы"). Таким чином Сталін для певних груп традиціоналістів виступає виходцем із сакрального центру[lxxxvi].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18 


Інші реферати на тему «Релігія, релігієзнавство»: