Сторінка
3

Теорія бісоціації у психологи творчості. А. Кестлер (1905—1983)

Розкриття істини, раптове виникнення нового, осяяння е актом інтуїції. Остання приводить до появи давніх знахідок або короткого лан­цюга міркування. Дійсно, така інтуїція може бути уподібнена ланцюгу, в якому тільки початок і кінець доступні поверховому спогляданню з боку свідомості. Звичка та оригінальність у такому випадку перебувають на про­тилежних напрямках, тяжіючи відповідно до свідомих і несвідомих про­цесів. Перетворення навчання на звичку і автоматизація майстерності утво­рюють низхідну течію. В той же час висхідний рух полягає в "оживляючих пульсаціях", що йдуть із глибин психіки, і прямує до значних творчих до­сягнень.

Творчо нове може бути розташоване по серіях. Вони починаються від помилкових, недостатньо зрілих інтеграцій і спрямовуються до якого-небудь значного відкриття, тобто до постійного змішування матриць у повторних дослідах, що приводить до виникнення ряду сполучних ланцюгів між ними. Нарешті виникає раптове осяяння у "спонтанному" відкритті, що спалахну­ло від іскри несвідомої інтуїції або в процесі спостереження, або в комбінації обох. Так, нові синтези виникають в оригінальних мислителів за допомогою бісоціації в минулому не пов'язаних матриць. Можна ще додати приклади про злиття двох галузей науки, які раніше розвивалися незалежно і, здавалося, не мали між собою нічого спільного. Прогрес науки — це відкриття на кожному кроці нових правил, які поєднують те, що довгий час здавалося непоєднуваним. У зв'язку з цим Кестлер посилається на роботу Ф.Бартлетта, в якій лише іншими словами розкривається основна теза викладеної теорії: "Бісоціація — суть творчої активності".

Інтеграція матриць не є простою операцією складання. Це процес взаємного проникнення і запліднення, в ході якого обидві матриці підлягають своєрідному перетворенню.

У процесі "наукової еврики" в минулому не пов'язані компоненти вступають у зв'язок. Це ж стосується і поетичної знахідки, наприклад, вдалого порівняння. Різниця полягає в тому, що у першому випадку продукт абстрактний, а в другому він має чуттєву природу. Це тлумачення збігається з поглядами В.Вундта. В обох випадках спалах спонтанного осяяння за­вершується емоційним катарсисом. Правда і краса постають як взаємодоповнюючі аспекти неділимого досвіду. Відмінність між ними — лише в мірі об'єктивної істинності, і вона виникає як результат творчої дії. Остання в обох випадках є стрибком у темряву, де вчений і митець рівною мірою залежать від їхніх пошукових інтуїцій. Оригінальність генія полягає в переміщенні уваги на ті аспекти дійсності, які раніше ігнорувалися, у ба­ченні певних явищ у новому світлі, у відкритті нових відношень і відповідностей. Як науковий, так і естетичний досвід є відношенням "єдності в різноманітному".

В наступній частині свого дослідження Кестлер розглядає загальну гене­тичну основу творчості в науці і мистецтві, починаючи дослідження цієї проблеми з розвитку структури клітини, її генезису, ембріонального розвит­ку істоти і т.д.

Той факт, що створення художнього образу і наукове відкриття виво­дяться з несвідомих джерел, вказує на те, що суттєвим аспектом усієї твор­чої активності є регресія до ранніх онтогенетичних і філогенетичних рівнів, втеча від стримуючих моментів свідомого розуму з наступним звільненням творчих можливостей, перехід до нейтральної еквіпотенціальності в регене­рації структур і функцій. Вчений, вражений суперечливими фактами, ми­тець — чуттєвими стимулами і пацюк — хірургічним втручанням, во­лодіють на різних рівнях однією і тією ж намнучкістю, що дає можливість здійснити "адаптації вищого ґатунку", що рідко трапляються у звичайному рутинному житті.

Біологічна еволюція видів приводить до застою, в той час як розумова еволюція продовжує розвиток. Як її засіб виступає творча індивідуальність. Процес "еврики" є розумова мутація, продовжена соціальною спадковістю, її біологічним еквівалентом є генетичні мутації, що підносять існування видів по еволюційній шкалі. Період інкубації можна порівняти з катаболічною фазою в регенерації органу. Перша звільнює доконцегпуальні, інтуїтивні спроби ідеації від чуттєвості, навіювань з боку свідомого розуму. Остання приводить в рух ембріональний процес росту, що в рівній мірі пе­решкоджає дозріванню організму. Контактне керівництво нервами в на­прямку їхнього робочого органу і оживлення інших пренатальних умінь пе­редбачає спокусливі паралелі до несвідомих градієнтів і стародавніх "водних шляхів", що опосередковують глибинну зустріч ідей.

Далі автор розглядає творчість на матеріалі інстинктивної поведінки, навчання і вирішення проблем. Викладаючи теорії навчання за І.П.Павловим та Дж.Вотсоном як теорії біхевіористичні, Кестлер заявляє, що оригінальність і творчість не стали предметом їхніх досліджень. У пра­цях Скіннера слово "інсайт" також не трапляється, а техніка вирішення проблем у нього така ж, як і у Вотсона. К.Галл висунув виразний постулат, що відмінність у процесах навчання в людини і пацюка більше кількісна, ніж якісна. Як зауважує Кестлер, "замість антропоморфічного погляду на пацюка американські психологи пропонують пацюкоморфічний погляд на людину". Поворот, на його думку, відбувся з виникненням гештальтпсихо­логії, насамперед досліджень Келера, Дункера та інших, де предметом аналізу виступає той же бісоціативний процес.

Як же стає можливою бісоціація? Відповідь на це запитання можна от­римати при порівнянні її з асоціацією — явищем прямо протилежним. Асоціативне мислення є вираженням звички. Воно може бути жорстким або мінливим, з широкою адаптованістю. І все ж воно залишається звичкою в тій мірі, в якій спостерігаються певні незмінні правила діяльності. Асоціація ж як вправа майстерності відрізняється від навчання, яке харак­теризується набуттям нових умінь, і від бісоціації, яка є комбінацією, пере­тасовкою і переструктуруванням умінь.