Сторінка
2

Теорія бісоціації у психологи творчості. А. Кестлер (1905—1983)

Акт відкриття має деструктивний і конструктивний аспекти. Відкриття має зруйнувати затверділі схеми розумової організації, щоб до­сягти нового синтезу.

Даючи детальний аналіз ряду відкриттів в науці, Кестлер бере участь в обговоренні проблеми про роль несвідомого компоненту в процесі цих відкриттів. Він зазначає, що тимчасове усунення свідомого контролю звільнює розум від певного примусу, необхідного для досягнення дис­циплінованої рутини думки, але такого, що є перешкодою для творчого стрибка. В той же час інші типи діяльності на більш примітивних рівнях розумової організації набувають значної активності. Перша частини цієї тези вказує на дію відмови, друга — на акт сприяння. Доцільно нагадати про подвійний аспект евристичної дії — деструктивно-конструктивний ха­рактер усіх великих революцій в історії думки.

Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, по­легшують бісоціативний зв'язок. Пояснюючи це, автор розкриває в психо­аналітичному дусі такі його механізми, як конкретизацію та символізацію. Карикатура використовує ту ж психологічну техніку синтезу, яку викори­став Кекуле у своєму відкритті. Гутенберг скомбінував техніку винного пресу для створення друкарських відбитків. Кеплер "оженив" фізику та ас­трономію. Дарвін пов'язав біологічну еволюцію і "боротьбу за існування".

Кестлер малює таку картину виникнення нових творчих синтезів. Вербальне свідоме мислення виступає підпорядкованим у вирішальній фазі творчого акту. Мова стає ширмою між мислителем і реальністю. Ось чому справжнє відкриття виникає там, де кінчається мова. Мова здебільшого пов'язується зі свідомим. Несвідоме функціонує поза мовним процесом. Дослідження Гадамара серед провідних математиків Америки виявило, що практично всі вони уникають використання в розумі не лише слів, а й ал­гебраїчних та інших знаків. Цей оригінальний мислитель застосовував у своїй роботі своєрідний метод, який може бути правилом і для інших галу­зей науки. Підкреслення Гадамаром ролі спонтанної інтуїції, впливу несвідомого, раптових стрибків, які важко збагнути, вказує на те, що роль суворої раціональної думки в науковому відкритті дуже переоцінено почи­наючи з часу Просвітництва. Всупереч картезіанському упередженню ба­гато свідомості у нашій вірі, за словами Ейнштейна, це крайній випадок.

Свідомість має різні рівні. І тільки частина нашої багаторівневої ак­тивності в кожний момент освітлюється променем звуженої свідомості. Але це ще не дає відповіді на питання, як свідомість здійснює керівництво інтелектуальними процесами.

Кестлер зауважує, що несвідомі автоматизми не слід змішувати з несвідомою інтуїцією. Створення і поступова автоматизація навичок різного роду — мускульних, перцептивних, мислительних — усе це вияв принципу економії. Контроль здійснюється автоматично, поза свідомістю, і за постійних умов стратегії дій стає стереотипним. Кестлер називає це низхідним потоком розумового руху.

У звичайному рутинному мисленні ми виявляємо стереотипну по­верховість нашого розуму, оперуючи в сутінках периферійними сферами свідомості. Часто згадувана метафора Гальтона про "передпокій", з якого ідея викликається у "приймальну залу" розуму механічно-логічним шляхом, виявилась неадекватною. Цілеспрямоване мислення в такому випадку може бути дорівняне до уважного розглядання пейзажу за допомогою звуженого зору — буде це панорама, шахова дошка чи "внутрішній пейзаж". Ті еле­менти досвіду, які мають стосунок до мети операцій, будуть виділятись як "члени" матриці, а решта — відходити на задній план. Таким чином, перша дія в рутинному підході до проблем є "лаштуванням" коду, призначеного для вирішення завдання на основі уподібнення з ситуаціями, що мали місце в минулому. Це приводить до виникнення матриці, яка передбачає попе­редній відбір можливих операцій. Актуальні операції залежать від стратегії, що керується зворотним зв'язком, і породжується емоційним втручанням.

Проте проблеми, які приводять до оригінальних відкриттів, не можуть бути вирішені такою грою, тому що матриці, застосовані в минулому до проблем аналогічної природи, стають неадекватними за нового характеру ситуації, нових даних або нового типу питання. Пошук ключа до розгадки, "відмикання" блокованої проблеми відбувається в декількох планах за уча­стю несвідомих процесів на різних рівнях психіки.

Ці стародавні, "квазіархеологічні" шари розумової ієрархії утворюють незалежний світ, яким він був колись та вімуки й відблиски якого ми бачи­мо у сновидіннях. Існування цього світу становить історичне досягнення, яке дає вказівки на факти розумової еволюції. Ці факти не слід змішувати з ав­томатизованими уміннями, які, колись утворившись, функціонують несвідомо в сенсі інтелектуальної економії. Ці шари розуму краще називати підсвідомими, протиставляючи їх процесам несвідомим. Підсвідоме функціонує нижче лінії шкали свідомості. Кестлер зазначає, що фрейди­стські зауваження до слова "несвідоме" призводять до поняттєвої плута­нини.

Період інкубації нагадує такий стан, коли людина відходить назад, щоб надалі стрибнути вперед. Як і у стані марень, тут коди логічного мислення припинено. Це приводить до тимчасового звільнення людини від тиранії вербальних концептів, аксіом, наказів, властивих певним способам мислен­ня. Це дає змогу розуму скинути гамівну сорочку звичок, відкинути супе­речності, розучитися й забути, щоб відчути в цих змінах велику плинність, багатобічність і навіть легковажність розуму.

Повстання проти примусу, необхідного для досягнення порядку й дис­ципліни погодженої думки, сприяє творчому стрибку. Це симптоматично як для генія, так і для дивака. Те, що їх відрізняє, це інтуїтивне керівництво: ним володіє тільки перший. Пуанкаре висунув гіпотезу щодо цього керівництва. Він уявив собі образну картину: в підвальному приміщенні стоїть машина, що автоматично перемішує досвід. Це — механістичне пояснення. І все ж глибинна гра розуму була інтерпретована як така, що має вищою мірою софістичну, умоглядну й дотепну природу, хоч правила його діяльності неформально логічні.

Мрійник, фантазер постійно бісоціює несумісні в стані неспання елемен­ти з різних площин досвіду. Він прагне до переходу без будь-яких уперед­жень від матриці до матриці, часто не усвідомлюючи цього. В його са­мосвідомості бісоціативна техніка гумору і відкриття відображається лише своєю поверхнею, як дерева в ставку. Найбільш плідна ділянка нагадує тон­кий берег — пограничну сферу між сном і повною усвідомленістю, де мат­риці дисциплінованої думки вже оперують, але ще не в такій мірі затверділі, щоб заважати подібному плину уяви.

Кестлер розглядає різні бісоціативні прийоми, в яких "сватівська" ак­тивність несвідомого виявляє себе у вигляді підстановки замість точних словесних формулювань тьмяних візуальних образів, символізації, конкре­тизації, персоніфікації, а також у злитті форми і функції, зміні виразу, пе­рестановці, керівництві виникаючими аналогіями. У буденному житті лю­дей ці форми розумової активності виявляються штурвалом, який спрямовує до інтимної особистої мети. А в час натхнення у митця або вченого вони приводять до творчих досягнень.