Сторінка
2

Теорія поетапного формування розумових дій. П. Я. Гальперін (1902 — 1988)

Гальперін доводить, що всі форми психічної діяльності можна розгля­дати як різноманітні форми орієнтування суб'єкта у проблемних ситуаціях. До них слід відносити як пізнавальні процеси (сприймання, пам'ять, мис­лення), так і більш складні психічні утворення — почуття, потреби, мотиви тощо. Потреби означають не лише спонукання до дії у зовнішньому середо­вищі, вони зумовлюють вибіркове ставлення до його об'єктів і зумовлюють загальне спрямування дій на те, чого суб'єкту не вистачає і в чому він відчуває потребу.

Почуття теж являють собою не просто суб'єктивне відображення більшої чи меншої фізіологічної схвильованості. Прояв почуття означає різку зміну оцінки предмета, на яком)· зосереджується почуття, а у зв'язку з цим — зміну в оцінці решти предметів і, відповідно, ситуації в цілому.

Те ж саме, стверджує Гальперін, можна сказати й про волю. Воля — це особлива форма орієнтування суб'єкта у таких ситуаціях, де афективної чи інтелектуальної оцінки вже недостатньо. Воля являє собою новий спосіб вирішення завдань щодо загального напряму поведінки в особливих, своєрідних та специфічних ситуаціях.

Людині взагалі властиві два типи відображення світу: фізіологічний та психічний, а тому й дві відповідні форми поведінки — на рівні автома­тичних і активних дій. Існують ситуації, коли для забезпечення процесу життєдіяльності цілком досить "готових" природжених механізмів. За таких умов не є потрібним психічний фактор обстеження ситуації, оскільки все відбувається абсолютно автоматично і приводить до корисного результату. Проте у випадку, коли фізіологічні механізми неспроможні розв'язати ситу­ацію, стає необхідним її обстеження. Таким чином, є ситуації, в яких те, що суб'єкту необхідне у даний момент, відсутнє, тоді він і починає пошуки не­обхідного.

Психічна діяльність за своєю природою є зовнішньою діяльністю, її слід розуміти як різновид, як дериват, як відображення зовнішньої предмет­ної осмисленої діяльності. Лише тоді, коли психічна діяльність посту­люється як зовнішня, відображена, виявлена, постає можливість її об'єктивного наукового дослідження.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.