Сторінка
5

Психологія у власних межах. Роль суб'єктивності у провідній діяльності. Г. С. Костюк (1899 — 1982)

Особистість завжди вирізняється індивідуальною своєрідністю, вона має своє неповторне обличчя. Характер, за Костюком, є такою своєрідністю особистості, яка складається в ході життя. Хоч у характерах людей є спільні риси, це спільне завжди існує в типових та індивідуальних варіантах. За­гальні властивості особистості завжди знаходять типове індивідуальне ви­явлення. Зрозуміти типове й індивідуальне можна тільки виходячи з загаль­них, "родових" властивостей, притаманних усім людям. Це стосується і вла­стивостей видатних людей. Зі свого боку, пізнання індивідуального й тило­вого збагачує розуміння загального у психіці особистості. Індивідуальні відмінності Костюк виявляє у так званих комунікативних рисах характеру, які є, зрештою, моральними рисами, їх слід розкрити в логічно-життєвій повноті. Але тут психологія вже переходить в етику або виникає не­обхідність такої галузі, як етична психологія.

Індивідуалізація характеру залежить від здібностей особистості. Г.С.Костюк визначає загальні здібності та спеціальні, тобто і тут діє закон діалектичної логіки про єдність загального, типового й індивідуального. По мірі формування здібностей для особистості відкриваються можливості творчої участі в суспільному житті. У зв'язку з цим Костюк розкриває за­лежність розвитку здібностей від індивідуальних відмінностей у задатках людей. Ці відмінності самі не визначають змісту й характеру людських здібностей, але обумовлюють різні можливості засвоєння тією чи іншою людиною здобутків людської культури і розгортання власної творчої діяльності. За однакових сприятливих суспільних умов життя людей відмінності у задатках визначають їхні індивідуальні відмінності.

У великій низці своїх праць — від підручника "Психологія” до окремих монографічних досліджень — Г.С.Костюк викладає певну систему психо­логії, позбавлену однобічності та прямолінійної вузькості, які іноді вида­ються за наукову принциповість. Це дає можливість ученому вміщувати в своїй системі психології у вигляді окремих сторін цілого "своєрідні позиції" інших тлумачень психічного для досягнення належної повноти його роз­криття. В цій відкритості відносно позитивних надбань психологічної думки яскраво виступає характерологічний зміст його власної системи, який скла­дає її неповторну творчу своєрідність.

Г.С.Костюк завжди наголошував на тому, що культура психолога, гли­бина його теоретичних, експериментальних досліджень немислимі без дос­коналого оволодіння історико-психологічним надбанням зарубіжної та особливо вітчизняної психології. Такий підхід він і реалізовував у своїх працях. Це надає їм тієї привабливості, за якою криється результат невтом­них і тривалих розшуків людиною смислу її існування, існування, гідного людської істоти.

Оманливою є могутність людини, що спирається на технічний поступ, особливо у XX столітті. Наукові відкриття, технічні винаходи спотворюють рівновагу в людській душі, породжують умови для прийняття трагічних рішень, вияву неорганізованої продуктивності індивідуальних зусиль, неконтрольованого волюнтаризму, емоцій, що поглинають життєдайну інтуїцію.

Інтерес до феноменологічно-ціннісних (аксіологічннх) спрямувань психології заперечує гуманізм самодетермінації. Натомість постає теорія "безмежно-обмеженої сутності людської душі". Вона земна й небесна вод­ночас. Вміщуючи в собі трансцендентну сутність і сутність посейбічну, душа стає перед необхідністю вибирати, кому віддати перевагу: "нижчим" або "вищим" своїм силам. Акт вибору стає, таким чином, логічним осередком психологічної концепції, запереченням суто "мотиваційного рівня" в історії всесвітньої психології. Цей вибір є змістовим самовизначенням людини, і саме цим спростовується абстрактний гуманізм. Гординя несамовитості самопокладання має отримати смирення — те саме, про яке говорили Отці Церкви, Б.Паскаль, Г.Сковорода та інші. Смиренність перед незбагнен­ністю поєднання в людині двох начал — божественного і земного.

Питання слід поставити так: “Для чого людина сама себе створює, в чо­му вона вбачає смисл життя?" Те, що може виступити перед людиною як її життєва проблема, є спосіб поєднання потойбічного і посейбічного. Ідеал — це їх гармонія. Посейбічне має бути перетвореним, осмисленим таким чи­ном, щоб через нього світилося потойбічне і надавало йому завершеності. В цьому і полягає повнота людського існування — своєрідність пафосу ук­раїнської психології. Людина невичерпна за своєю суттю. Такою ж неви­черпністю підходів до її розуміння має визначатися вчення про людську дуту. Українська психологія має в цьому своє майбутнє.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.