Сторінка
2

Психологія у власних межах. Роль суб'єктивності у провідній діяльності. Г. С. Костюк (1899 — 1982)

Правильне вирішення питання про зв'язок суб'єктивного і об'єктивного у психічній діяльності людини дає можливість всебічного тлумачення де­термінізму. Поза діючим суб'єктом жодних психічних процесів та якостей не існує. Психічне відображення залежить від рівня розвитку суб'єкта, його потреб, змісту його діяльності. "Ігнорувати суб'єкт, суб'єктивне в психічній діяльності — це означає відривати цю діяльність від її носія і тим самим впадати в ідеалізм". Мова йде не про “чисто суб'єктивне", а про де­терміноване об'єктивними умовами буття. Якби психічне не відображало існуючий поза ним світ, воно втратило б будь-який життєвий сенс. Ось чому Костюк відкидає спроби вивести зміст і форму психічного з його спадкової організації. "Багатство суб'єктивного світу людини, її суб'єктивних власти­востей та якостей визначається багатством її дійсних відношень до об'єктивного світу — природного та суспільного. Формуючись у процесі діяльності людей, психічні процеси та психічні властивості людини в ній і виявляються, об'єктивуються в рухах, діях, вчинках, мовних актах, ре­алізуються в результаті практичної, наукової, художньої та будь-якої іншої діяльності людей. У цій діяльності суб'єктивне стає об'єктивним, через неї воно і впливає на об'єктивну дійсність". Хоча зв'язок суб'єктивного з об'єктивним передбачає їхню відносну самостійність, що ніяк не можна ігнорувати, проте закони, що виявляються в суб'єктивній діяльності, мають об'єктивний характер: вони існують незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи ні.

Саме визнання об'єктивного характеру психологічних законів є пере­думовою дальшого розвитку психології як науки. З цим пов'язується подвійна природа психічного як натурального і соціального явища, що вик­лючає заперечення спроб зведення соціального до натурального. В різноманітних формах таке зведення властиве майже всім течіям так званої тоді "буржуазної" психології. Всебічно розкриваючи фактори психічної діяльності, Костюк відкидає спрощене, механістичне тлумачення принципу детермінізму, яке логічно завершується епіфеноменалістичним мірку­ванням: психічне позбавляється будь-якого життєвого значення, втрачається активний характер людської діяльності взагалі й свідомості зокрема. Хоча свідомість виникає як вторинне, похідне явище, проте вона як відображення об'єктивного світу і саме внаслідок цього включається в реальний життєвий процес людини. Усвідомлення необхідності залежності від об'єктивних умов стає передумовою людської свободи, а зрештою, і влади над обстави­нами і над самим собою. Ця свобода є закономірним наслідком розвитку свідомості та самосвідомості, яку детерміновано об'єктивними умовами буття.

Саме тому, що умови життя по-різному визначають дії людини залежно від того, яким чином, з якою повнотою і глибиною вони відображаються нею, завдання психології полягає в тому, щоб "з'ясувати життєве значення пізнавальних, емоційних, вольових, характерологічних та інших властиво­стей психіки в житті, творчій, продуктивній роботі". Це завдання можна вирішити найліпше, розглядаючи психічні прояви в розвитку. Правильне розуміння його дає, між іншим, можливість поглибити концепцію де­термінізму в психології.

Із значної кількості аспектів психічного розвитку Г.С. Костюк найбільшу увагу зосереджує на онтогенезі, хоч всебічно висвітлює його зв'язки з іншими важливими аспектами еволюції. Вихідним у дослідженні онтогенезу має бути принцип розвитку.

Особливий інтерес ученого викликають проблеми біологічної еволюції та історичного розвитку психіки. Як ідеалістичні теорії розвитку (В.Вундт, В.Дільтей, К.Бюлер та ін.), так і механістичні (Дж.Вотсоп, Е.Толмеп, К.Галл та ін.), на думку Г.С.Костюка, неспроможні показати дійсні рушійні сили психічного розвитку. Лише підхід до психіки як про­дукту реального життєвого процесу, його регулятора відкриває шлях справжньо-наукового з'ясування її генезису. Навіть видатні біологи-еволюціоністи XIX століття, в тому числі Ч.Дарвін, бачили переважно кількісні відмінності між психікою тварин і людини. Це приводило до ан­тропоморфічного тлумачення психічних властивостей тварин із відшукуванням у них інтелектуальних, естетичних та моральних якостей, притаманних у розвиненій формі тільки людині. Разом із цим психіка лю­дини у працях Ч.Дарвіна та його прихильників піддавалася значній біологізації, найбільше — у тлумаченні соціальних явищ. Ось чому головне завдання у вивченні генезису психіки людини з погляду діалектичного ма­теріалізму полягає в пізнанні якісних її своєрідностей з використанням да­них антропології, історії матеріальної культури, етнографії, історії мови, інших галузей знання.

Г.С.Костюк позитивно оцінює ту лінію в теоретичній психології, яка ви­ходить із старого, але істинного гетевського принципу — "Спочатку було діло", — принципу, який знайшов своє втілення в ряді крупних теоретичних розробок видатних психологів (А.Валлон, Л.С.Виготський, П.Жане та ін.). В ідеалістичних концепціях, зазначає Костюк, внутрішня психічна діяльність відривається від зовнішньої, практичної та перетворюється в особливу сутність. Насправді ж, на його думку, внутрішня діяльність є похідною від зовнішньої, має з нею спільну будову і, виражаючи єдине цілісне життя людини, пов'язує його з відображуваним навколишнім світом.

Розглядаючи проблему співвідношення біологічного та соціального в онтогенезі людської психіки, Г.С.Костюк показує неспроможність од­нобічних тлумачень психічного розвитку, в яких робився наголос то на вирішальній ролі спадковості, то середовища в його біологічному або й фізичному розумінні. Не врятовує від хибних позицій також теорія конвер­генції, запропонована В.Штерном, — спроба пов'язати між собою обидва фактори. Всупереч цим концепціям Костюк розвиває думку про те, що онто­генетичний розвиток людини — цілісний процес, який виражається у Тюр­мах морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній. Природжені безумовно-рефлекторні структури лежать в основі психічних функцій та власти­востей, але не визначають їхнього складу, змісту. Специфічна якість психічних новоутворень визначається суспільними умовами життя. Ці ново­утворення будуються за взірцями, які дає суспільство. Внаслідок цього психічний онтогенез набуває конкретно-історичного характеру. Хоч дитина і народжується природною істотою, вона має здатності до перетворення в суспільну істоту за допомогою і на основі навчання, якому Костюк надає широкого значення: від зустрічі з предметним речовим світом до викори­стання суспільно-історичного досвіду. Навчання й виховання зумовлюють розвиток психіки як визначальні сили. Без урахування цього розуміння пси­хологічного детермінізму буде неповним.