Сторінка
3

Теорія провідної діяльності та розвиток психіки. О. М. Леонтьєв (1903 — 1979)

Якщо індивідуальна поведінка тварин залежить від видового досвіду (інстинкти) та індивідуального, причому видова поведінка пристосовується до змінних елементів зовнішнього середовища, то у людини присвоєння суспільно-історичного досвіду здійснюється "механізмами формування механізмів". Постає система дій знаряддєвого типу.

Історичний розвиток психіки Леонтьев пов'язує з формуванням розумо­вих дій, що відбувається за допомогою інтеріоризації — поступового перетворення зовнішніх дій в дії внутрішні. Адже в зовнішніх предметах вже опредметнено діяльність. Для розпредметнення дитина повинна провести адекватну діяльність. Це ж стосується і духовних продуктів (понять, уявлень і т. п.). У зв'язку з цим Леонтьев критикує наівно-асоціаністські концепції навчання і наполегливо підкреслює роль дорослих у психічному розвитку дитини. Дорослий розгортає розумову дію перед дитиною, а такі процеси, як узагальнення, скорочення ланок розумової дії, зміна рівнів виконання, відбуваються вже в розумі самої дитини. Так людина починаючи з дитинст­ва засвоює суспільно-історичний досвід, що дає їй можливість творчо руха­тися вперед.

Нарешті, Леонтьев підходить до визначальної психологічної пробле­ми — мозок і психічна діяльність людини.Принципово вона вирішується так, що в історичний час мозок не зазнає істотних морфологічних змін. До­сягнення історичного розвитку закріплюються в об'єктивних — ма­теріальних та ідеальних — продуктах людської діяльності. Людина ово­лодіває ними в порядку прижиттєвих надбань. Леонтьев показує безпідставність спроб локалізувати вищі психічні функції в дусі наївного психоморфологізму. У зв'язку з цим він критикує ідею "накладання психо­логічного візерунка на фізіологічну канву". Адже мозок працює як одне ціле у випадку будь-якого психічного процесу. Леонтьев послідовно розвиває ідею “формування функціональних об'єднань". Мова йде про динаміку про­цесів виникнення і згасання систем зв'язків між реакціями на послідовно діючі комплекси подразників. Ці прижиттєві утвори, будучи складеними, функціонують як одне ціле і є своєрідними органами, специфічні відправлення яких і виступають у вигляді психічних здатностей або функцій.

Ще О.О.Ухтомський зазначав, що не обов'язково пов'язувати з понят­тям "орган" щось морфологічно статичне. Органи, розвиває цю думку Ле­онтьев, складаються, подібно до процесу інтеріоризації, з певною редукцією ефекторних дій. їхня повна рефлекторна структура може бути розгорнута. Вроджені структури цього не допускають. Між іншим, у патологічних ви­падках відбувається не випадіння функцій, а дезінтеграція функціональної системи, одна з ланок якої виявляється зруйнованою. Сам І.П.Павлов не протиставляв жорстко "конструкцію" і "динаміку". Вони безпосередньо пе­реходять одна в одну.

Підсумовуючи свої думки щодо мозкового субстрату психічного, Ле­онтьев пише: "Психіка людини є функцією тих вищих мозкових структур, які формуються у людини онтогенетичне в процесі оволодіння нею історично складеними формами діяльності у відношенні до оточуючого її людського світу".

В той час як теорія Виготського—Леонтьева розгортала ідеї виникнення історичних форм свідомості, Д.М.Узнадзе поставив собі за мету з'ясувати форми психічного, що передують свідомості, і цим зрозуміти свідомість як таку, що постала зі своїх передуючих форм. Такою універсальною формою Узнадзе вважає установку, про що вже йшлося.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.