Сторінка
1

Хто стане третім Президентом України? Про ідеологічні метаморфози наступних президентських виборів

У який би спосіб ми не спрощували, або, навпаки, не ускладнювали роль і значення суто політичних технологій в ході кампаній по виборах Президента України, вищу посаду в державі спроможна посісти не стільки унікальна, харизматична особистість, скільки виразник тієї ідеології (як системи ідей), яку сповідує більшість виборців, а отже й суспільства. Така ідеологія як ідеал соціального облаштування життя не обов’язково повинна мати певну класичну завершеність у формі консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму тощо. За об’єктивних обставин вона може бути і ситуаційним утворенням, симбіозом кількох ідеологій, або мати їх певні ознаки. Головне для політичних сил, окремих політиків – віднайти і запропонувати таку систему ідей, яка буде сприйнята максимально більшою кількістю громадян.

За усього розмаїття ідеологічних течій в Україні вже сьогодні в політиці процес пошуку таких "виграшних" ідеологій ведеться досить інтенсивно. "На що і на кого ставити?" Це питання все помітніше постає перед усіма суб’єктами політичного процесу. А в той же час перед громадянами України вкотре також постає риторичне : "Кому віддати перевагу?" В цих умовах політичні сили будь-що намагаються догодити своєю ідеологією народові, задовольнити його потреби і сподівання на рівні, в першу чергу, простих обіцянок. А тим часом логічно ставити питання по-іншому: яка ідеологія найвірогідніше спроможна привести до влади в Україні третього Президента?

Не ідеалізуючи можливий рівень демократичного ходу і здійснення президентських виборів, вкажемо на дві принципові і тісно взаємопов’язані проблеми, які найперше обумовлюють особливості наступної президентської виборчої кампанії і яких не треба спростовувати.

Перша проблема стосується власності. Її перерозподіл в українському суспільстві фактично завершено. Так зване криваве нагромадження капіталу ще, правда, продовжується, але вже куди повільніше і менш масштабно, ніж у перші роки після проголошення незалежності країни. Власники, особливо великі, що диктують умови життя (гри) усьому українському загалу, визначалися. Фінансово-олігархічні клани майже склалися. І хоча війни між ними не затихають, принципового перерозподілу економічних рівнів, секторів тощо вже не слід очікувати. Економічні правила гри, в тому числі й з іншими країнами, в основному напрацьовано. Якщо і можливі тут якісь зміни, то вони стосуватимуться і диктуватимуться характером взаємин України, перш за все, з Росією, Європою та США. Стосунки з іншими країнами для України менш важливі. Засоби інформації, інформаційний простір майже розподілено. Отже, справжні власники, в першу чергу олігархи, робитимуть усе, аби до влади прийшов такий Президент і така його команда, які радикально не змінять, а ще краще взагалі залишать непорушними ту суспільно-політичну ситуацію, ті правила гри, які вже встановлено і які діють.

Друга проблема пов’язана з першою і є похідною від неї. Як би ми не ставилися до окремої ідеології, ідеологій взагалі, а нового Президента України до влади приведе все ж не якась аморфна, понад усе суто економічна, а абсолютно конкретна політична сила, об’єднати яку і навіть утворити тимчасово може виключно конкретна система ідей, ідеологія.

У багатьох випадках ми боїмося не ідеології, а тієї ідеології, від якої ще недавно страждали мільйони. Бо безідеологічне суспільство взагалі нонсенс, утопія.

І тут ми наражаємося на унікальні метаморфози, притаманні саме українському загалові: такого розмаїття ідей і ідеологій, які, як броунівський рух, нуртують в українському суспільстві, – борючись, блокуючись, розмежовуючись, клонуючись, – навряд чи можна знайти ще будь-де. Але головне, що завдяки саме цьому ідеологічному плюралізмові, – до речі офіційно закріпленому в Статті 15 Конституції України, – той, хто це вміє і хоче робити, може морочити голову усій нації, майже п’ятдесятимільйонному народові. І то велика трагедія кожного окремо взятого українського громадянина, якому від виборів до виборів елементарно промивають мізки, а якщо казати простіше – дурять його. Щоб не отримувати якихось закидів у наш бік, проведемо наступний аналіз.

Людей, людські спільноти від тваринного світу відрізняє, перш за все, ідея, ідеологія. При цьому основу будь-якої ідеології становлять, як відомо, найперше такі ознаки:

1. Духовні, або культурні (характер світосприймання, духовно-моральні засади існування суспільства).

2. Економічні (ставлення до власності, до економічних засад існування суспільства).

3. Політичні (ставлення до реальної влади, тієї, що домінує, володарює у суспільстві).

4. Основні гасла (програмові, виборчі, мітингові), які використовує певна політична сила задля того, щоб довести свої переваги над іншими.

Тепер поглянемо крізь цю призму на основні ідеології (а за ними й на окремі партії, політичні сили, існуючі і можливі блоки), які власне і домінуватимуть на політичному полі не таких вже й далеких президентських перегонів. Потенційно ці ідеології були й залишаються незмінними майже з часу проголошення незалежності України, як і політичні сили, які, не сподіваючись на свою перемогу на виборах, спроможні лише мімікрувати, тимчасово приєднуючись до основних ідеологій (партій), розуміючи, що у блоці з ними їм хоч щось перепаде від виборчого пирога.

Таких, ідеологій, сил (у формі партій і блоків) в Україні основних, власне, сім: комуністична, соціалістична, ліберально-демократична, соціал-демократична, націонал-демократична і християнсько-демократична. Суто пропрезидентський блок (на минулих виборах – "За єдину Україну!") віднести до будь-яких ідеологій, або хоча б визначити його ідеологічну спрямованість, взагалі неможливо, бо то було (і практично залишається таким) тимчасове, міжідеологічне, а ще точніше – ситуаційне утворення центристського, певною мірою національно зорієнтованого характеру. Подальші його трансформації, особливо пов’язані із місцем і роллю у діяльності Верховної Ради України, цьому щонайкраще підтвердження. Блок створювався і вів виборчу діяльність найперше на суто організаційно-ресурсних засадах, маючи надто розмите, невиразне ідеологічне забарвлення.

Забігаючи наперед, можна прогнозувати, що подібний виборчий експеримент як комплексна технологія на майбутніх президентських виборах, ймовірно, не спрацює, хоча щось подібне вже намагалися повторити "регіональники", які помітно грали м’язами на полі політичних битв у травні цього року. Тим часом вони даремно недооцінюють не лише силу основних блоків, що перемогли на минулих виборах, але й прогресування свідомості, політичної культури "рядових" громадян, які за відчутного песимізму, зневіри у владі, все ж помітно навчаються роздивлятися, "хто є хто". Вони все більше хочуть мати не просто чесну, справедливу, відповідальну владу, але саме свою, національно відповідальну, а найперше – такого ж національно відповідального Президента України.