Сторінка
4

Правове регулювання легалізації підприємницької діяльності в Україні

Держава може бути: 1) гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його; 2) стороннім спосте­рігачем, коли держава прямо не протидіє розвиткові підприємниц­тва, але водночас і не сприяє його розвитку; 3) прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і актив­ний пошук заходів для залучення до підприємницького процесу нових економічних агентів.

Підприємництво користується державною підтримкою у всіх промислово розвинутих країнах, суть якої зводиться до розробки конкретних заходів за трьома напрямами: консультаційний суп­ровід процесу створення і функціонування вперше створюваних фірм на початковому етапі; надання певної фінансової підтримки вперше створюваній структурі або надання такій структурі певних пільг (зазвичай у сфері оподаткування); надання технічної, науко­во-технічної або технологічної допомоги малопотужним у фінан­совому відношенні підприємницьким структурам[10].

Держава використовує безліч форм і механізмів для безпосе­реднього або опосередкованого впливу на суб'єкти підприємниць­кої діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти, що включають сприяння підприємництву, планування, регулювання. Зокрема, держава у взаємовідносинах із підприємцями може виступати покупцем, власником, менеджером економіки.

Так, свою функцію підтримки підприємництва держава вико­нує шляхом субсидій та інших форм фінансової допомоги, що призначені для сприяння окремим галузям промисловості, регіо­нам країни, а інколи - окремим підприємцям. Деякі з цих форм підтримки такі ж численні, як і їхня кількість, і спрямовані на стабілізацію економіки, підтримку її збалансованості, стимулю­вання інновацій. Державні субсидії, що надаються окремим галу­зям економіки, підтримують підприємництво шляхом надання фінансових коштів або послуг. Крім прямих субсидій, держава також бере на себе значні затрати на науково-дослідні роботи в окремих галузях, що вважаються важливими для забезпечення національного добробуту і володіють комплексною технологією. Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів .підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки.

Держава виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.

Держава здійснює функції власника стосовно державної влас­ності, а також беручи участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.

Держава також впливає шляхом моніторингу суб'єктів підпри­ємницької діяльності, зокрема, стосовно вимоги надання певних видів інформації, наприклад, фінансовими інститутами та інозем­ними інвесторами.

Регулювання застосовується у відповідь на необхідність захис­ту суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку суб'єктів підприємницької діяльності і для захисту суб'єктів підприємниц­тва від порушень їх прав іншими підприємцями. Не можна заперечувати, що е суб'єкти підприємницької діяльності, які для досягнення мети одержання прибутку не обтяжені етичними або правовими проблемами, ними керує лише бажання швидко отри­мати прибуток. У цих ситуаціях державне регулювання є засобом коригування певних шкідливих результатів підприємницької ді­яльності.

Хоча державне регулювання підприємницької діяльності ґрунтується на законодавстві, однак не вичерпується ним, оскіль­ки це складний процес, що охоплює комплекс різноманітних організаційно-правових заходів. Організаційний аспект державно­го регулювання виявляється в створенні певних державних органів і наділенні їх відповідними повноваженнями для цілеспрямовано­го впливу на економічні відносини та підприємницьку діяльність.

Державне регулювання економіки і підприємницької діяльнос­ті має здійснюватися тільки у випадку, коли доведено перевищен­ня потенційних результатів над його потенційними витратами. Мета регулювання і засоби досягнення цієї мети мають обиратися стосовно ступеня їх відповідності суспільним інтересам. Регулю­вання цін і продуктивності на конкурентних ринках слід скоро­чувати до мінімуму. Доступ на ринок слід регулювати тільки там, де це необхідно для забезпечення здоров'я і безпеки населення або управління національними ресурсами.

Окремі сфери державного регулювання підприємництва:

• банківська діяльність;

• біржова діяльність;

• зовнішньоекономічна діяльність;

• інвестиційна діяльність;

• інноваційна діяльність;

• конкуренція;

• реклама;

• ринок цінних паперів;

• страхова діяльність;

• якість продукції, робіт та послуг;

• інші сфери.

Перевірки діяльності підприємців регулюються відповідно до Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.98 р.[11]

Поява цього Указу Президента України викликана в першу чергу тим, що підприємництво в Україні знаходиться під тиском надмірного державного регулювання. Необхідність виконання значної кількості встановлених різними нормативами різного рівня правил і процедур гальмує появу на ринку нових суб'єктів підприємницької діяльності і заважає нормальній роботі уже діючих суб'єктів підприємництва. Зокрема, це стосується числен­них перевірок контролюючих органів, яких нараховується близько тридцяти.

Указом Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.98 р.[12] з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність передбачено такі заходи.

Органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єк­тів підприємницької діяльності (далі - контролюючі органи), проводять планові та позапланові виїзні перевірки.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінан­сово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльнос­ті, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта або за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підпри­ємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповід­ного контролюючого органу не частіше одного разу на календар­ний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу. Забороняється проведення планових виїзних перевірок за ок­ремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, які гарантовані бюджетни­ми коштами.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, не передбачена в планах роботи контролюючого органу і за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які про порушення суб'єктом підприємницької діяльності законодавства; суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений термін документи обов'язкової звітності; виявлена недостовірність даних, заяві; у, документах звітності; суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особа­ми контролюючого органу під час проведення планової або позапланової виїзної перевірки; у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту; проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.