Сторінка
1

Крапельне зрошення: історія і сьогодення

Популярність цього методу зростає, а разом з цим виникають нові запитання, зацікавлені читачі прагнуть більш повного, детального розгляду цієї технології. Винахідник крапельного зрошення О. Бласс (Англія) у 30-х роках XX століття вивів основний принцип забезпечення рослин водою та елементами живлення — зволоження лише визначеного об’єму грунту, в якому розміщується активна коренева система. При цьому задовольняється потреба рослини у воді за мінімальних витрат її на випаровування та фільтрацію. Ані дощування, ані підтоплення цьому принципові не відповідають. Перші досліди із крапельним зрошенням (к.з.) розпочалися у 1940 році в теплицях на батьківщині автора. А перші випробування у відкритому грунті було проведено в Ізраїлі у середині 50-х. Висока вартість пластикових труб ще до початку масового їх виробництва перешкоджала їх практичному застосуванню. Проте обмеженість водних ресурсів, непридатність інших методів зрошення через високу мінералізацію води в цій країні змусили науковців “землі обітованої” подолати цю проблему, і вже в 60-ті роки було запатентовано першу систему крапельного зрошення. Відтоді почалося інтенсивне будівництво таких систем у всьому світі. В Ізраїлі новий метод поширювався досить швидко: якщо в 1968 році к.з. було запроваджено у 200 господарствах на площі 800 га, то в 1972-му — вже на площі 4800 га. Ні для кого не є таємницею, які відносини були в нас за радянських часів з цією країною, тому ці технології в СРСР деякий час уперто ігнорували. Інакше ставилися до цього методу в інших країнах світу. Наприклад, США першу нараду з питань крапельного зрошення провели в 1970 році, через два роки площа під ним сягала 4 тис. га, а в 1985-му — 340 тис. га (!) — найбільше у світі. Несподівано великої популярності к.з. набуло в Австралії. А що ж у нас? Дехто вважає, що до нас крапельне зрошення прийшло із падінням “залізної завіси”. Проте це не так. Перші досліди із системами крапельного зрошення вітчизняного виробництва проводили УкрНДІЗС (Український науково-дослідний інститут зрошуваного садівництва), УкрНДІГіМ (Український науково-дослідний інститут гідротехніки і меліорації) та Укргіпроводгосп ще у 1970 році . У 1980 році в СРСР під крапельним зрошенням було 3 тис. га (0,3 тис. га — під садами та 2,4 тис. га — під виноградом), у тому числі на Україні — 0,4 тис. га. Проте за тих часів стежити за ізраїльськими досягненнями в цій галузі було неможливо, так само як і обмінюватися досвідом, читати наукові роботи тамтешніх винахідників — політичні інтереси заважали гармонійному розвиткові крапельних систем. Отже, у нашій країні поширювалися лише вітчизняні. Кульмінаційним став 1978 рік, коли в Середньоазіатському НДІ іригації ім. Журіна змонтували крапельне зрошення для сортів винограду Кишмиш чорний, Джанджал кала, Тайфі рожевий. Ті самі сорти випробовували за інших методів зрошення — борозенного і дощування. Результат вразив: раніше вважали, ніби крапельне зрошення лише економить воду, зберігає структуру грунту та запобігає водній ерозії. Але в цьому досліді кількість вічок на один кущ зросла в 1,5 раза, розвинутих пагонів — удвічі, плодоносних — у 4–6 разів, достигання прискорилося на 10–15 днів. Звідки таке зростання продуктивності? Невже через дозоване подавання води та добрив? Виявляється, так. Пояснення знайшли у відсутності за к.з. циклів надмірного зволоження грунту, неминучого наприкінці дощування, та висихання його до вологості в’янення. Усі способи обробітку грунту і зрошення лише частково вирішують головну умову продуктивності рослин, оптимізацію кореневого живлення, інакше кажучи — забезпечення активного коріння водою, повітрям і поживними речовинами. Сприятливе для рослини поєднання фаз грунту — твердої, рідкої і повітря (50:25:25) складається лише на короткий час навесні. Крапельне ж зрошення оптимізувало водний і поживний режими грунту, що забезпечило більшу інтенсивність усіх фізіологічних процесів у рослині, а отже, — зростання врожаю. Подальше вивчення цього методу виявило низку переваг (крім тих, якими, на думку попередніх дослідників, обмежувалася його дія: економією води, запобіганням водній ерозії, збереженням структури грунту):

- можливість використання більш мінералізованої, менш чистої води, непридатної для поливання іншими методами (не зволожуються міжряддя, надлишку води немає, а отже, не виникає небезпеки засолення грунту); для країн, де вода в джерелах мінералізована (Близький Схід, Ізраїль), і меліорація, здавалося б, неможлива, це вихід із становища;

- однакове зволоження й підживлення всіх рослин, оскільки крапельницю підведено під кожну рослину; це забезпечує рівномірність забарвлення і вирівняність плодів, більш дружне плодоношення;

- можливість повної автоматизації зрошення;

- внесення, поряд із водою, добрив;

- у тисячі разів менша потужність водного джерела (у пустелях через це розвиток крапельного зрошення відбувається особливо інтенсивно);

- зменшення затрат енергії на створення напору води;

- відсутність ерозії навіть на крутих схилах. Конструкції крапельниць

До складу систем крапельного зрошення входять: водозабірні споруди (насос або насосна станція), очисні споруди, мережа трубопроводів з крапельницями, системи автоматизації (пульт управління, датчики). Вартість систем розрахувати важко, оскільки вона залежить від конкретних умов і розміру площі. Проте приблизно 18–22 тис. $/га. Усі крапельні системи поділяються: