Сторінка
1

Мистецтво абстракціонізму

Наприкінці 40-х років — початку 50-х усі школи захід­ного мистецтва, зокрема сюрреалізм, були відсунуті на задній план абстракціонізмом (від лат. abctractio — далекий від дійсності).

Абстракціонізм (лат., віддалення) - течія в образотворчому мистецтві 20 ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ (дадаїзм, кубизм, сюрреалізм).

Найвідоміше визначення абстракціонізму належить апологету цього напряму, французькому мистец­твознавцю та художнику М.Сефору. Він називав абстрак­тним будь-яке мистецтво, яке не містить у собі жодного нагадування про дійсність, жодного відгуку цієї дійсності. Це — "безпредметне" мистецтво. Дійсно, на полотнах аб­стракціоністів важко знайти що-небудь, що нагадувало б звичайний світ, що оточує людину.

Абстракціонізм можна вважати досконалою перемогою принципів дегуманізації мистецтва. Такими прин-ципами є: безсюжетність; подолання антропоморфічного способу художнього існування (відмова від зображення людських якостей, особливостей мислення, що програмує наше сприйняття реальности); антиміметичність (ненаслідування форм реальности, відмова від її відтворення); структурна хисткість, дисгармонія, недовизначеність і формальний вихід у "повний нуль"; створення принципово відмінної мови тексту, нової граматики, правилами якої є довільність, рух, ритм, розташування у просторі кольорових мас. Абстракціонізм – не відображення зов-нішнього і внутрішнього світу, а творення іншої реальности, суверенної гармонії безвідносно до дійсности й людини.

Апофеоз абстракціонізму сягає другої половини XX ст. Проте його витоки слід шукати на початку століття, коли були створені перші абстрактні композиції та здійснені спроби розробити відповідні теоретичні засади. Першим ху­дожником та теоретиком абстракціонізму вважається Ва­силь Кандінський. Його захоплення експресіонізмом було недовгим і вже в 1912р. в книзі "Про духовне в мистецтві" він висловлює кредо абстракціонізму. Переконаний ідеа­ліст, людина з яскраво вираженими релігійними почуття­ми, В.Кандінський не приймає дійсності, вважаючи, що митцю не потрібне те, що його оточує. Єдиний предмет творчості, що заслуговує на увагу митця, — це його влас­ний духовний світ, стан власної душі. Символами цього стану можуть бути лише "чисті", взяті самі по собі, лінії, барви, форми. Наприклад, за В. Кандінським, жовтий колір є символом безумства, синій кличе людину в безкрайні про­стори, свідчить про прагнення до надприроднього, чисто­го, зелений символізує ідеальну гармонію, а фіалковий — хворобливість, згасання і тому подібне.

Нове покоління абстракціоністів, яке прийшло в мис­тецтво після другої світової війни (Дж. Поллок, В. де Кунінг та ін.), продовжуючи пошуки абстракціоністів початку сто­ліття, розробило нові прийоми та засоби. Зокрема, амери­канський живописець Джексон Поллок (1912 — 1956) став засновником "абстрактного експресіонізму". Акцент він зробив на самому процесі художньої творчості, який стає самоціллю. Звідси бере початок так званий живопис — дія. В процесі роботи художник хаотично, імпульсивне накла­дає фарби на полотно. Для цього використовуються не лише пензлі, але й палиці, ложки тощо. Все це відповідало принципу психологічного автоматизму, який застосовував­ся і в сюрреалізмі.

Абстракціонізм — явище надзвичайно суперечливе в культурно-естетичному відношенні. З одного боку, екс­перименти абстракціоністів у галузі гармонізації кольору та форми активно використовуються художниками різних напрямів, застосовуються в дизайні, прикладному мис­тецтві, кіно, театрі, на телебаченні. З іншого — абстракціо­нізм фактично знімає критерій художньої майстерності та відкриває шлях у мистецтво людям, далеким від нього.

Середньовічне й народне мистецтво та традиції живопису авангарду мають спільну основу – колективну народну пам’ять, в якій закріплені етичні й естетичні ідеали етносу. Найважливіший ключ до розуміння сакральної спрямованості авангарду в живопису – століттями апробована мова образів, символів та прийомів давньоруського живопису. Православ’я дає живопису іншу основу. У православній іконі зображено “обожену” плоть Боголюдини чи святого. Тому дуже важливі золотий ассист або пробіл – еманація Бога й божественного начала в людині. Преображена плоть втілювалася абстрактною, спричиненою боголюдським станом, мовою зображення. Ця мова була спрямована абстрагованою від чуттєво-конкретного матеріального світу. Але з її допомогою протягом тисячоліть відтворювалася реальність, видима “очима розуму”.

Якщо святі бачили духовну реальність, то чому не могли її бачити художники-містики напруженого апокаліпсичного часу поч. ХХ ст.? Звичайно, на іншому рівні – не по вертикалі, а іноді інфернально. Не золото божественної еманації, а сутінки нижнього астралу, не на основі знань, а на ґрунті підсвідомості поза часом. Культуролог С.Аверінцев розглянув теорію Юнга у праці “Аналитическая психология К.Г.Юнга и закономерности творческой фантазии”. Але набагато раніше теорія образу О.Потебні дала підгрунття для творчості самих митців досліджуваного нами періоду. Спираючись на архетипи, ми можемо проникати в надособові образи абстрактного мистецтва. Наприклад, теми кола й райдуги в картинах В.Кандинського можуть бути сприйняті й через підкупольне зображення Христа Пантократора в образі світла (про що свідчить райдуга). Художники авангарду прагнули створити просторову систему, яка б вводила глядача в інший відносно матеріальної реальності світ. Для Кандинського ідеалом був простір давньоруського храму. Кожен митець інтуїтивно прокладав свій шлях у прозрінні містичної реальності. Так, П.Філонов йшов від архетипу троянда, сприйнявши її як ключ до знайдення цілісної всеохоплюючої матерії, “з якої складається все”, він створює “Квіти Світового Розквіту” й вводить глядача в Світовий Розквіт. У його живописі поступово відбувається розчинення маси у просторі. З матерії знімаються щільні покрови. Після революції 1917 року від рослинного першообразу він переходить до кристалоподібного. Його картини начебто зіткані з дорогоцінних каменів. (У цьому плані його безпосереднім попередником був геніальний М.Врубель). До мотиву рослин, а далі каменя-кристала на той час звертався М.Андрієнко-Нечитайло та ін. У поезії та теорії символізму особлива роль у містичному сприйнятті дорогоцінного каменя належить В’ячеславу Іванову.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Образотворче мистецтво»: