Сторінка
1

Малярство на склі та іконопис на Гуцульщині

ПЛАН

1. Загальні історичні відомості про розвиток малярства на склі, зокрема на Гуцульщині.

2. Основні іконографічні сюжети.

3. Художньо-смислові ознаки гуцульської ікони.

4. Сучасні майстри малярства.

5. Технологічні особливості розпису на склі.

6. Ornamentum – “прикраса”.

7. Вплив звичаїв і традицій на композицію твору.

8. Висновок.

9. Ілюстративний матеріал.

10. Список ілюстрацій

11. Використана література.

Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної свідомості, зокрема філософія, мораль. Релігія, політична і правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності.

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предвічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи.

Стендель у своїй “Історії живопису в Італії” висловив таку думку: “Можна стати художником, запозичаючи правила з книжок, а не із серця. Лихо нашої епохи – те, що існують зібрання таких правил”. Французький письменник наче передчував наближення епохи масової культури, коли геніальний твір мистецтва породжує не лише наслідувачів, а й потрапляє під прес-форму масового тиражування, стає модною споживчою річчю.

Живопис Гуцульщини доби феодалізму розвивався на грунті вікових традицій і спільних творчих основ з мистецтвом усієї країни. В ХVІ- ХVІІІ ст. провідним видом малярства тут виступає традиційний іконопис на дереві; у ХІХ ст. поширюється живопис на склі, що став майже протягом віку пріоритетним видом образотворчого мистецтва. Ікона на склі поширилася в Галичині, Буковині й Закарпатті як українська інтерпретація західних традицій вітражів. Адже мистецтво кольорового засклення, вітражу й малювання на склі було відоме і в античному Римі. І в середньовічній Візантії, і в країнах Західної Європи доби поширення романського, готичного, ренесансного й барокового стилів. У народному мистецтві країн Заходу малювання на склі відродилося в ХVІІ- ХVІІІ ст. у зв’язку з розвитком виробництва гутного скла. У ХVІІІ ст малювання на склі входить у моду в Баварії, Чехії, Словаччині. Це були жанрові картинки, які прикрашали сільське й міське житло.

УХІХ ст. тематика малювання на склі поширюється на релігійні мотиви й іде в Україну. Подібно до міфології словесного фольклору у малювання х на склі яскраво виявилося народне розуміння явищ навколишнього світу. В переосмисленні релігійних сюжетів майстрами з народу виразного простежується не канонічне тлумачення догматів християнської віри.

Не дотримуючись вимог церковних приписів, кожен на склі, як правило, не займали місце у храмі, а призначалися для інтер’єру селянських хат. Чи висіли у скромних придорожніх каплицях. Відрізняючись декоративністю, вони вносили в інтер’єр напівтемного селянського житла живий відблиск скла і яскраву кольоровість, притаманну народному естетичному уподобанню.

Отже, ікона на склі – це порівняно нове явище в тисячолітній історії малярства. Але воно швидко прижилося. Стало традиційним насамперед на Покуття. Тобто в південній частині Прикарпаття, на Буковині, Закарпатті й у деяких частинах Галичини т Волині.

Звідси ікони на склі стали відомі й на Сході України, куди привозилися на продаж . Проте власних центрів малювання ікон на склі Наддніпрянська та Східна Україна не знає, хоч були окремі майстри, які намагалися наслідувати своїх західноукраїнських колег. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. живопис на склі помітно занепадає, не витримуючи конкуренції з друкованими тиражними олеографіями, що заполоняють ринок збуту і поступово витісняють твори народних майстрів, нав’язуючи споживачам нові смаки.

Пізніше, в спробі об’єднати декоративну яркість живопису з натуралізмом печатного зображення. Майстри стали наклеювати на скло невеликі репродукції культового змісту, обрамляючи їх розписними квітковими мотивами. В середині ХХ ст. живопис на склі позбавлений культового значення й існує в невеликих масштабах. Мальованими по склу рослинними і іншими орнаментами прикрашали сімейні фотографії, портрети фронтовиків.

В кожній країні витворилися власні традиції малювання на склі. Це стосується сюжетів, іконографії, стилю. Певні відмінності виступили і в творчості окремих локальних осередків у межах певної етнічної території. Малювання на склі набуло такої популярності, що в деяких країнах чи регіонах перетворилося на склі набуло такої популярності, що в деяких країнах чи регіонах перетворилося на масову продукцію, якою торгували і в найвіддаленіших місцевостях.

Довший час живопис на склі як вид народної творчості не викликав такого зацікавлення у мистецтвознавців, художників, музейних працівників, як вишивка, художня обробка дерева, писанкарство, кераміка, ткацтво. Але все ж дослідники його були. Перший на Україні оцінив художню вартість народного малювання на склі І.Свенціцький. З його ініціативи ікони на склі були показані на виставці галицького примітива ХVІІ-ХІХ ст. у 1939 році в залах Львівського музею українського мистецтва.

Ікона з її образною системою була підкорена суворим нормам творчості, строгим канонічним вимогам. Видатні майстри світського живопису, працюючи в царині іконопису і порушуючи канони, не породжували армії наслідувачів, бо створювали шедеври не духовного спрямування. Рафаелева Мадонна, образи Мікеланджело в Сікстинській капелі, врубелівські лики в іконостасі Кирилівської церкви викликають захоплення – захоплення красою духовності, майстерністю, спонукають до роздумів, але . аж ніяк не до молитви.

Іконографічний зміст гуцульських образів на склі також пов’язаний більше з народним світоглядом та фольклором, ніж з церковною догматикою. Народні майстри мало розумілись на церковній іконографії. Тому вони припускалися курйозних помилок, зображуючи двічі на одній образі розп’яття або розп’яття в товаристві святого Юрія – змієборця на білому коні. Складається враження, ніби майстри, враховуючи обмежені фінансові можливості селян. Старались як можна більше і повніше наповнити подіями невелику площину картини.