Сторінка
2

Бісерні прикраси Карпат і Прикарпаття

Бісерні прикрас в народному строї

Одяг наш – це наше зовнішнє “Я”. По одягу можна пізнати не лише те, чи людина є багата або вбога. В її одязі ховається значно більше рис для тих, що вміють з нього читати. Там виступає все: естетичний смак людини, її освіта, ступінь інтелігентності, вдача. З одівання, ліпше чим з письма, можна відгадати характер даної одиниці.

Найвідповіднішим, найкращим, найбільш вимовним є національний одяг. В нім ховаються духовні риси цілого народу. Він є примінений до природи й рідного підсоння. Одначе національний одяг не змінюється, триває сотки, а навіть тисячі літ, а людська вдача змінлива.

Жіноцтво наше мало не тільки гарно вишивані сорочки, барвисто виткані запаски, але й шию оздоблювало намисто з різнобарвних разків (корали, барвисті силянки, ґердан) часто закінчене до низу звисаючим дукачем. Суттєвою ознакою гуцульського жіночого одягу, та покуття – прикраси з різнокольорового бісеру (силянки). Кольорові, круглі і видовжені бісеринки нанизували на одну нитку, утворюючи намисто.

Великою популярністю користувались жіночі нашийні прикраси – силянки (дробинки), ґердани.

Силянки роблять у формі округлого комірця. А ґердани різної ширини стрічки.

Носили їх у комплекті до святкового одягу і як буденну прикрасу, не лише молодь, а й літні жінки. Вузенькі силянки або коротенькі ґердани щільно пов’язували на шию. На свято вдягали силянки ширші, багатші часом по дві-три різних кольорів і узорів, поєднували їх із кількома разками скляного намиста, коралів, згардами. Під вузеньку силянку на шию одягали широку “решітку” торочки якої звисали на груди.

Дівчата іноді пов’язували ґерданом голову замість стрічки. Силянка на шиї, короткий вузький ґердан на чолі, а іноді навіть дві смужки оперізували чоло, ніби притримували волосся на скронях. Чим багатша дівчина, тим багатші прикраси.

Плели силянки і для дітей: дівчаткам бісерну стрічку одягали на шию, а маленьким хлопчикам на зап’ясті ручки. Для чоловіків і парубків виготовляли різноманітні підвіски до годинників – брилки, інколи у декоративне оздоблення вкомпоновували дарунковий напис або ініціали. Невеликі “висьорки” прямокутної або круглої форми пришивали з лівого боку на киптарі. Виготовляли також чоловічі краватки, прикраси до чоловічих капелюхів – “трісунки”, нанизували їх на дротик або кінське волосся. У с. Космач, Косівського району ґердани (“висьорки”) і зараз прикрашають чоловічі весільні капелюхи.

Крім нашийних прикрас бісером оздоблювали одяг, переважно шлюбні, або святкові сорочки, капелюхи, панчохи. Чоловічі сорочки оздоблювали на грудях і комірі, а жіночі – на рукавах. Типовим декором сорочок є бісерні зав’язки (“вущінки”, “Китички”, “кутасики”) де шнурок з бісеру завершується однією великою або двома чотирма меншими кульками, обмитими лелітками і пацьорками.

Кожен тип прикрас має локальні риси технології, конструкції, колористичному вирішенні, способі кріплення й носіння.

За формою виділяють підтипи ґерданів: вузька шийна, нагрудна стрічка, широкий багатоколірний комір, що падає на груди, плечі, застібається ззаду на шиї (кризи), два кінці довгих стрічок з’єднували спереду, вони звисали нижче грудей, часто до пояса.

Прикраси, виготовлені вручну, цікаві за формою і художнім задумом, були поширені в містах і селах.

Згідно з історичними етапами розвитку художньої культури давні форми змінювались.

Техніка виконання

Способи, технологія плетіння виробів із бісеру надзвичайно різноманітні, і це створює найширші можливості для творчості, пошуку, цікавих знахідок.

Всі вони не складні, не потребують особливих пристроїв, вимагають тільки точного розрахунку пацьрок та переплетень ниток. Відповідно до обраної ширини силянки беруть 6-8-10 ниток або волосінь і зв’язують їх на одному кінці. На кожну пару ниток нанизують відповідну кількість пацьорок певних кольорів та з’єднують їх третьою пацьоркою, переплітаючи нитки й утворюючи очко-ажур-рідкий та більш ущільнений. А далі продовжують силяти таким способом, щоб утворювались різноманітні композиції.

Силянки плели неширокими смужками (до 4 см, ширини), святкові були ширшими, ажурнішими, завершувалися петельками (“кутасики”, дармовисики”, “вузлики”, “вершне”, “бомблики”, “цьомблики”, “френзлики”).

Найпоширенішим мотивом прикрас з бісеру ромб з видовженими сторонами та контурами, гладенькими або розробленими виступами – “ріжками”, малими ромбами, - “головками”, Площа ромбів заповнюється перехрестям, ромбиками, цяточками. Мотивом прикрас з бісеру є також трикутник з ріжками на вершинах, звернений поперемінно то вгору, то вниз, видовжений прямокутник (“скриньковий”) та ін.

Основні мотиви – ромби – відмежовуються розділовими елементами у вигляді перехресть та трикутників. Узори компонуються з фоном або без нього. Іноді збагачується з двох сторін по довжині або тільки внизу ламаною лінією – “кривулькою”, обводячи білою або ж чорною смужкою. Внизу завершуються тороками різної довжини.

Геометричний орнамент найлегший, композиційно він складається з простого чергування фігур, та рядів, розміщених по горизонталі, вертикалі або діагоналі. Тут можуть переважати ромби, квадрати, прямі і ламані лінії, зиґзаґи, хрестики. Він виник ще в давнину – це своєрідні умовні знаки, за допомогою яких майстриня виражала своє світосприйняття. Так, горизонтальна лінія означала землю, хвиляста – воду, вогонь у вигляді хреста, ромб, коло або квадрат символізує сонце і т.д. Деякі орнаментальні знаки відігравали роль оберега.