Сторінка
1

Урок народознавства «Без верби і калини нема України»

Клас прикрашено ви­шитими рушниками, в центрі портрет Т.Г. Шевченка. Над портре­том слова: «Червона ка­лина — символ України».

На столі, застеленому рушником, тарілка, оз­доблена народним розписом. На ній — хліб і кали­на. Поруч стоїть глечик з гілочками калини. Біля столу лави, вкриті ки­лимками.

Вчитель. Дорогі діти! Сьогодні у нас не зовсім звичайний урок. Ви, напевно, помітили, як гарно прибрана на­ша кімната. Так, у нас сьогодні піде мова про калину. Про цю, звич­ну на перший погляд, рослину, але таку незвичайну.

Важко уявити сільське подвір'я в Україні, де б не ріс цей чудовий кущ. Майже в усіх народів є улюблені дерева-символи.

У канадців, скажімо, клен, у росіян — берізка і гороби­на, а в нас — верба і калина.

«Без верби і калини нема України», — говориться в на­родному прислів'ї. На всій планеті росте помад 200 видів калини, а в Україні лише вісім, оспіваних у піснях, леген­дах, казках та віршах.

Ми вирушаємо з вами калиновими шляхами і побачи­мо, що калина є вірною супутницею від її народження і до останніх днів.

1-а учениця.

Посадіть калину

Коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину

На городі,

Щоб заквітнула земля!

Із роси — пречиста врода,

З неба — почерк журавля.

Посадіть калину

Коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина —

Буде честь їй і хвала.

Посадіть калину

Коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Посадіть калину

В чистім полі,

Хай вона освятить час!

Рід наш любить дуже волю,

Хай же воля любить нас!

Синє небо, злоте поле .

Посадіть калину коло школи,

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів'янув в спориші,

Посадіть калину коло серця,

Щоб цвіла вона в душі

На середину сцени (класу) виходить дівчина з кетягом калини в руках і розповідає.

2-а учениця.

На зеленій гілочці, розгалуженій звер­ху, почіплялися пурпурові намистинки. Це ягоди ка­лини. Розмістили­ся вони купкою на тоненьких ніжках.

Ці плоди соковиті, кисло-солодкі, з гір­куватим присмаком усередині, з плоску-ватою кісточкою.

Калина росте в лісі, на луках, по берегах річок, на го­родах високими кущами. Зацвітає навесні білими суцвіттями, а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли вже випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками.

Калина з давніх-давен увійшла в побут людей не лише як їстівний продукт, а й як окраса. Узимку нею прикра­шають святковий зал. Здавна дівчина і калина поєднува­лися в піснях і переказах. Чому? Послухаймо, про що розповідає народна легенда.

Учень. Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон.

І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красу­ню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм намистом.

Намисто розірвалося, посипались на землю червоні на­мистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ.

Вчитель. Калина здавна була уособленням дівочої кра­си. Люблять її в Україні. На Вінниччині є великі калинові гаї. Про один з них йдеться у легенді, яку використав М.Стельмах у повісті «Щедрий вечір».

«Давно це було. На одне село напали турки і татари. А в селі було весілля. Дівчата, щоб не потрапити в полон, кинулись тікати від ординців у непрохідне болото і всі там утопились. А незабаром на тому місці виріс калиновий гай: взимку в чер­воних, кетяга., а влітку, люди кажуть, звідти чути стогін».

Образ калини входить у нашу свідомість ще з раннього дитинства разом з маминою колискою, маминими роз­повідями про лікувальні властивості цих ягід.

Не було в народній медицині колись, та, мабуть, і те­пер такого помічника від застуди, як калиновий чай.

Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, сер­цевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові.

Соком калини дівчата та жінки очищали обличчя, щоб рум'янилося.

Маленькі дівчатка у віночках виконують пісню «Ой єсть в лісі калина».

1-а учениця. У народі цінують калину за її цілющі вла­стивості. З ягід варять кисіль, джеми, варення. Тому й са­дили кущі біля криниць, щоб вода була холодна і смачна.

Наруга над калиною вкривала людину ганьбою. Дітям, щоб не рвали цвіту, казали: «Не ламайте калину, бо на­кличете морози».

Вчитель. Дитина підростала. Мама й бабуся, чи ще хтось, розповідали казку про калину, калинову сопілку.

2-а учениця.

КАЛИНОВА СОПІЛКА.

Давно жила в селі одна бідна родина: батько, мати й син. Коли син підріс, то пішов по світу щастя-долі шукати. Йшов він, йшов, бачить — росте на узліссі кущ калини.

Сів він під ним відпочивати. А калина так ласкаво шепо­тить гілочками, наче хоче йому щось розповісти.

Юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же він здиву­вався, коли заговорила сопілка людським голосом.:

Ой помалу, помалу, юначе, грай,

Та не врази мого серденька вкрай.

Мене сестриця зі світу згубила,

В моє серденько ніж устромила.

Коли юнак дійшов до села, він розповів людям про дивну пригоду. І вони повідали йому про ту страшну трагедію, що трапилась тут, де виросла калина.

Бабина донька, заздрячи красі й працелюбності дідової дочки, убила її та закопала в лісі. На місці, де пролилась кров бідної дівчини, виріс кущ калини.

Навесні він зацвітав білим цвітом, влітку ховав подо­рожніх від спеки і дощу, а восени і взимку пломенів червони­ми кетягами.

Співа соловейко про сонце й хмаринку,

Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.

А нам наслухатись гарних пісень,

В садок під калину приходим щодень.

Квітне, пишається в лузі калина,

Пісня лунає в саду солов'їна.

(Дівчата виконують пісню «Ой під ка­линою трава зеленая»).