Сторінка
1

Становлення музично-фольклористичної думки (кінець ХVІІІ - кінець XX ст.)

На початковому етапі становлення української етномузикознавчої науки фігурували ідеї в гуманітарній сфері, які базувалися на захід європейських запозиченнях. Головну роль на поширенні нових поглядів на народну культуру і словесність відіграли англійські дослідники. З цього приводу М.Азадовський писав: "Авторитет класицизму падає: місце античної міфології займає міфологія північних племен, поряд з Гомером з являються образи давніх північних скальдів і шотландських бардів, а разом з тим з являється інтерес до різноманітних форм народної поезії. Особливого резонансу набули публікації Джемса Макферсона, зокрема, епічних поем, складених середньовічним легендарним співаком Оссіаном. Під впливом поем Сссіана були Гете, Байрон, Пушкін. Разом з Оссіаном в російську літературу (а відповідно і в українську) входить інтерес до власного фольклору.

Водночас західноєвропейська наука не дала ніяких відчутних праці з народної музики. Одна з причин та, що Європа в той час була насичена професійною творчістю, апокрифічними співами. Власне фольклор у ХVІІІ ст. уже майже зник. Тому перші українські етномузикологи мусили шукати первісну точку опертя в часах античності і таким чином пов’язувати східнослов’янську народну музику із давньогрецькою. Такого роду думки споріднення були властиві таким дослідникам, як П.Сокальський, 0.Потебня. І.Срезневський тощо. (не говорячи про російських - М.Львова, О.Сєрова, Р.Вестфаля, Ю.Мельгунова, Є.Ліньової).

На початковому етапі становлення української етномузикології існувала думка, що східнослов’янську нар одному зичну культуру треба розглядати сумарно, не заглиблюючись окремо в українську, російську чи білоруську. Хоча вже у перших фольклористичних розвідках, зокрема у вступній статті до збірника М.Львова-Прача зверталася увага на відмінність української та російської мелодики.

Другим після М.Львова, хто висловився про українську народну пісню, був Й.Венелін. Він підкреслив те суттєве, що відрізняє народну пісню від авторської: перша має природний характер, а друга має багато штучного.

Початки науково: о пізнання української народної пісні пов’язане із працями російського композитора і музикознавця другої половини XIX ст. О.Сєрова. Він власне першим спостеріг модальні закони стародавньої народної музики і відмінність її від освітньої народної. Перша заснована на мелодичних законах, а друга - на гармонічних (остання бере свій початок в ХVІІ ст.).

Праці О.Сєрова помітно вплинули на розвиток музичної думки. Певною мірою під їх враженням М.Лисенко пише реферат "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм". Цінність цієї праці полягає в першу чергу в описі мистецтва кобзаря, його репертуару, строю бандури. У рефераті висловлено спостереження про відносну хроматизацію українських пісень, підмічено опору кобзарського акомпанементу на ритміку, проаналізовано музичний склад пісень та дум. Особливе значення реферату в тому, що це перша спроба монографічного опису мистецтва кобзаря - його гри, співу, репертуару.

М.Лисенко започаткував методику, яку пізніше глибоко опрацювали Ф.Колесса в “Мелодіях українських народних дум”" та К.Квітка у програм "Професіональні народні співці та музиканти на Україні". Треба зазначити, що праця-реферат М.Лисенка - це робота музично-етнографічна, а не суто теоретична. Вона є докладним спостереженням за грою та музичним репертуаром одного кобзаря. В історії української етномузикології М.Лисенко залишається насамперед визначним етногрфом-збирачем і публіка тором народних мелодій, а не їхнім теоретиком.

Піонером української етномузикознавчої науки в Україні є Петро Скальський (1832-1888). Його праця "Руська народна музика" у той час не мала аналогів в європейській науковій літературі за всебічністю та самим предметом дослідження. Здобутки Скальського зберігають наукову цінність і зараз. Значення цієї праці таке велике, що вихід у світ цієї книги вважається початком нової наукової дисципліни – етномузикології.

У першій частині книги "Руська народна музика" П.Сокальський розглянув мелодичну будову, а в другій - ритмічну будову наспівів російського та українського фольклору. Мета дослідження - довести їхню самобутність та незалежність від сучасної європейської музики.

За Сокальським розвиток музики мав три етапи: найдавніший, заснований на безпівтоновім квартовім амбітусі ("епоха кварти"), наступний що характеризується заповненою квінтою ("епоха квінти"), останній (новий), що характеризується за поширенням мажоро-мінору та гомофонно-гармо нічного стилю ("епохі терції").

Переважна більшість російських та українських мелодій, вважає Сокальський, належить до "епохи квінти", а найдавніші - до "епохи кварти "Епоха терції" мало позичилася на народній музиці.

Найбільшим досягненням першої частини праці Сокальського в характеристика ладової будови народної музики. Найуживаніші у старовинних наспівах - це пентахорди, де верхній звук виконує функцію напівпустою, а нижній - устою. Особливо добре розроблені Сокальським плагальні та автентичні поєднання двох тетрахордів або пентахордів, а також інтерплагальне поєднання двох інтонаційних ланок. Такого роду методика ладового поєднання є неперевершеною і в наш час в етномузикології.

Частина друга - це характеристика ритмічної будови народної пісні. У розвиткові ритму вчений також вбачає три епохи: складочислового віршування, коли опору співу становить словесний текст; друга епоха - меричного віршування (чергування довгих та коротких складів - на подобі античного, старогрецького віршування/; третя епоха - силабічного віршування, коли слово і музика поєднані в єдине ціле.