Сторінка
2

Становлення музично-фольклористичної думки (кінець ХVІІІ - кінець XX ст.)

У цьому розділі П.Сокалький вперше зробив структурну характеристику пісні. Він поділив пісню на строфи, строфи на вірні, а вірші - ш піввірші. Будова піввіршів вільна, тому вона не має правильного метра, Так само число складів тексту у піввіршах може бути неоднаковим. Піввірш - це найменший народний такт, з якого починається пісня. За голої ну будівельну одиницю пісні Сокальський обрав піввірш, запозичивши це поняття у С.Потебні.

На жаль, П.Сокальський розглядав українську, російську та білорусі ку народну пісню сумарно, без означення музично-стильових особливостей Але, незважаючи на те. в цілому висновки П.Сокальського про становлення та розвиток української та російської народної пісні мають загальнотеоретичний характер.

Через 20 років після виходу книги П.Сокальського "Руська народна музика" з явилися друга фундаментальна праця української етномузиколігії - "Ритміка українських народних пісень" Філарета Колесси (1871-1947). Визначним досягненням у цій праці Ф.Колесси стала струнка систематика ритмічних форм українського фольклору. Узявши за основу найменшу неподільну одиницю пісенної строфи, які він назвав музично-синтаксичною стопою, Колесса виділив 5 її форм (від трьох до семи складів). Колесса вважав, що вірш може складатися не лише з двох, але й і трьох чи чотирьох музично-синтаксичних стоп. У своїй праці Ф.Колесса здійснив огляд пісенних віршів та пісенних строф і зробив їхню типологію. Крім того, в роботі досліджено історичний розвиток ритмічності у фольклорі, а наприкінці розглянуто взаємодію народної і книжної ритміки від часів Київської Русі до ХVІІІ ст.

Класифікацію музично-синтаксичних стоп Ф.Колесса здійснив за складочисловими формами, починаючи від семискладових (4+3) до 19 складових, Таким чином, Колесса дав звід вживаних в українському фольклорі віршових структур. Слабшою у роботі виявилася музично-аналітична сторона, що позначилося на перебільшеній увазі до тактового поділу мелодій.

У своїй праці "Ритміка українських народних мелодій" Ф.Колесса констатує, що розвиток української народної ритміки йшов від неправильної, речитативної форми, до щораз більш правильної, тобто до її більш внутрішньої кристалізації. Особливо значними є гіпотези Ф.Колесси в галузі музично-пісенної форми. Становлення строфіки йшло історично поруч із оволодінням мовними типами речень і синтаксичними структурами. Найдавніший вірш вкладався у просте речення. Складносурядне зіставлення двох речень дало ранню форму народної пісні. Вища форма - гіпотактичне зіставлення речень. Ці твердження на початку XX ст. були надзвичайно прогресивними і набагато випереджали свій час.

Гідним продовжувачем теоретичних ідей свого попередника і старшого вчителя Ф.Колесси був Климент Квітка (1880-1953). Коло інтересів цього видатного українського етномузиколога, людини обдарованої і всебічно освіченої надзвичайно широке. Серед поставлених ним питань фолілористичної науки такі, як критика і текстологія, народне виконавство вокальна та інструментальна музика, транскрипція народної музики, типологічні методи дослідження, класифікація та систематизація фольклору, соціологія, регіональні аспекти дослідження, обрядовість, походження музики, порівняльні аспекти дослідження та ін. За енциклопедичністю знань Квітка не мав собі рівних у світовій етномузикології.

К.Квітка вперше розмежував історію музики та музичну етнографію (фольклористику). На відміну від історії музики, яка користується готовими музичними творами, музична фольклористика сам а створює собі документи (використовує польові записи, власні транскрипції тощо).

Вагомий вклад зробив К.Квітка у фольклористичну критику. Тут він працював у двох напрямках: в критиці наукових праць та друкованих і рукописних джерел. Особливо цінними є дві розвідки: "Первісні тоноряди" і "Ангемітонічні примітиви і теорія Сокальського". Тут К.Квітка вперше в світовій практиці піддав критиці східне походження пентатоніки. Влас не на багатьох прикладах він довів, що пентатоніка як і багато інших первісних примітивів в однаковій мірі належить і історії української тре диційної музики. К.Квітка вперше в історії європейської етномузикології на ряді прикладів довів, що первісними тонорядами є двохордні звукоряди. Вони особливо в дитячій народній творчості збереглися до нашого часу

Інша сфера постійних інтересів К.Квітки - порівняльне музикознавство. Є усі підстави вважати Квітку основоположником порівняльного слов’янознавства в етномузикології. Свій науковий шлях теоретика Квітка почав працею "Ритмічні паралелі у піснях слов’янських народів". Він розпочав писати "Нариси української народної музики", що стали начерком першого посібника з етномузикології вищого гатунку, адресовані для підготовлених слухачів, обізнаних з народною музикою та фольклористикою.

У 1930-х рр. в Україні працювали такі відомі дослідники народної музики, як В.Верховинець, М.Грінченко, Г.Хоткевич, Д.Ревуцький та ін.

30-50 рр. в українській фольклористичній науці - період стагнації У цей час практично дуже мало виходило праць з української етномузикології. В основному, це перевидавна література: праці М.Лисенка, П.Сокальського, М.Грінченка, Д.Ревуцького та ін.

Проривом у цьому відношенні стали 60-ті роки, коли на терені української фольклористики появилося ім’я Володимира Гошовського, який у 1968 р. в Москві видав збірник "Украинские песни Закарпатья" (Україна в цей період такого рангу збірників не видавала). У 1971 р. виходить головна його теоретична праця "У истоков народной музыки славян", що стала вершиною порівняльно-типологічного дослідження. Він на ряді прикладів довів, що основою порівняльного вивчення музичного фольклору є спільність пісенних типів, установлення їх ареалів поширення та генетичного зв’язку наспівів в рамках одного пісенного типу.