Сторінка
4

Поведінка фірми на олігополістичному ринку

Загалом, коли фірма використовує модель ціноутворення за принципом "вит­рати плюс", то встановлена нею ціна визначається за формулою:

Р=АVС+т(АVС),

де т — відсоток надвишки;

АVС— середні змінні витрати на виробництво продукту. Ціноутворення з використанням надвишки до витрат застосовується через не­визначеність ринку з приводу попиту на товар і граничних витрат.

Принцип "витрати плюс" олігополіст використовує для вирішення проблеми оцінки граничного виторгу і граничних витрат. Величину т можна визначити за формулою:

[(-1:(1+Еd))],

де Еd – цінова еластичність попиту на товар фірми.

Наприклад, якщо Еd= -4, то тоді надвишка буде становити 1/3, або 33%-еластичніший попит на товар, тим нижчий відсоток надбавки. Звідси ціни на олігопольних ринках будуть нижчими в міру того, як попит на товар окремих фірм буде еластичнішим.

Однак усе це за умови, що фірми для максимізації прибутку використовують ціноутворення "витрати плюс".

Дана модель ціноутворення має дві переваги:

1) Цей метод сумісний з лідерством у цінах. Якщо виробники у галузі мають при­близня однакові витрати, то через дотримання однакової методики ціноутво­рення вони матимуть дуже подібні ціни і зміни цін.

2) Ціноутворення за методом "витрати плюс" є зручним для диверсифікованих фірм, які виробляють багато різних продуктів. Адже правильно визначити на­кладні витрати на виробництво та збут кожного продукту фірми досить доро­го, а то й практично неможливо.

4.

Чи є олігополія ефективною структурою ринку? Порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за мо­нополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні роз­подільної (Р=МС), ані виробничої ефективності (Р=АТСmin).

Чиста монополія перебуває під державним контролем для зменшення її можли­востей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існу­вання кількох незалежних фірм, що конкурують між собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може приве­сти до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.

До сказаного доцільно додати таке. По-перше, в останні роки конкуренція з боку іноземних фірм посилила суперництво на традиційних олігопольних ринках (цигарки, автомобілі, бензин, сталь, кольорові метали, мінеральні добрива) та підірвала цінову поведінку за моделями "лідерство у цінах" і "витрати плюс". По-друге, олігополії з метою перешкодження входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.

З'ясуємо проблему "ефективність — олігополія" у довгостроковому періоді.

По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для от­римання прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати свої продукти і знижувати за допомогою нововведень виробничі витрати.

По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впро­вадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.

По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного про­гресу потрібні багаті олігопольні фірми.

По-четверте, існування бар'єрів для входження у галузь дає олігополістові пев­ну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшен­ню обсягів виробництва та зайнятості.

Лiтература

1. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

2. Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

3. Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

4. Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

5. Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова, 1997.

6. Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

7. Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

8. Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.518.

9. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

10. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.: С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

11. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448 с.

12. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС», 1997, с.320.

13. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

14. Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208.

15. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

16. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

17. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.