Сторінка
2

Національні інтереси та міжнародна торгівля. Момент укладання контракту. Форма і мова контракту. Міжнародна торгівля послугами

У той самий період ідея вигідності виробничої спеціалізації на основі використання порівняльних переваг була розвинена іншим англійським економістом - Робертом Торренсом у роботі "Нарис про зовнішню торгівлю зерном", виданій за два роки до праці Д. Рікардо. Це дало підстави західним історикам економічної думки розійтися в оцінці того, хто є основоположником теорії порівняльних переваг. Однак і ті з них, хто віддає пріоритет Торренсу, вважають, що Рікардо пішов далі, розвинувши його ідею до рівня теорії.

Представником "класичної" школи вважається і Джон Стюарт Мілль. У його книзі "Про закони обміну між країнами" (1844 p.), був викладений "закон міжнародної вартості". Сучасний американський економіст Джон Чіпмен вважає цей закон "одним із найбільших досягнень людського інтелекту". Той факт, що робота отримала визнання лише через 100 років, Чіпмен пояснює тим, що "цей закон був занадто великим відкриттям для свого часу".

Якщо викладена в працях Рікардо-Торренса теорія порівняльних переваг лише визначила принципи міжнародного поділу праці, то сформульована Міллем ідея "конкуруючої рівноваги" теоретично обґрунтовувала положення Рікардо-Торренса і розкривала його механізм. У своїх міркуваннях і доказах Мілль не застосовував математичні символи. Проте сучасні економетристи вважають, що хід його міркувань і доказів настільки логічний, що, лише володіючи сучасним математичним апаратом, можна гідно оцінити його внесок в економічну науку.

Розкриті Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться в основному до двох найважливіших положень. Перше. Природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, які дає ця спеціалізація. Друге. Умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю в доходах, одержуваних від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни у споживанні, що існує між товарами, які виробляються, і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, які беруть участь у міжнародному обміні.

В основі сучасної теорії управління лежать насамперед дві основні течії економічної науки: кейнсіанство і класичний підхід, або неокейнсіанство та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоретичні напрями створили і визначають сьогоднішні механізми, інструменти та критерії оцінки управління зовнішньоекономічною діяльністю країн із ринковою економікою і міжнародних економічних та фінансових інституцій.

Уся система управління зовнішньоекономічною діяльністю й економікою загалом, починаючи з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей і закінчуючи виробленням зовнішньоекономічної політики і стратегії, ґрунтується на вченні Джона Мейнарда Кейнса та класиків монетаризму.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. Кейнс працював над створенням теорії управління народним господарством. Економічні кризи вже тоді викликали необхідність теоретичного осмислення і створення системи управління економікою, включаючи і зовнішню торгівлю. "Велика депресія" 1929-1932 pp. трагічно підтвердила таку потребу і змусила політичні кола й уряд переглянути свої ліберальні погляди на можливість активного втручання в господарське життя, побудоване на принципах вільного підприємництва.

Іншими словами, наукові погляди Кейнса, котрий закликав до більшої ролі держави в управлінні економікою, збіглися з історичною необхідністю розвитку інституційного управління. На початку 30-х років макроекономіка стала не тільки основним розділом економічної науки, а й найважливішою галуззю державного управління.

Підсумкова праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) стала фундаментом сучасної економічної думки і практики. Новий крок у розвитку економічної думки про управління був зроблений вже в останні три десятиліття, коли інтернаціоналізація господарського життя і взаємозалежність стали всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника зростання і процвітання значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики окремих країн та її координація на міжнародному рівні стали особливо важливими для стабільності й економічного зростання.

Участь країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародної економічної безпеки, з іншого, є стратегічними напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.

Загальновідома істина - "Теорія випереджає практику"- підтвердилася практичним застосуванням як кейнсіанства, так і монетаризму.

Ще в 50-60-ті роки кейнсіанский напрям дістав гідного суперника - монетаризм, який, однак, почав застосовуватися у практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман. Теоретичним положенням про неприйнятність жорсткого кейнсіанського підходу до регулювання світової економіки монетаристи пояснювали потребу в ліберальних методах управління (що не порушують принципів суверенітету), сутність яких полягає у широкому застосуванні фінансово-кредитних, антиінфляційних, цінових і грошових інструментів.

Монетаристи стверджують, що пропозиція грошей є головною детермінантою короткострокових змін валового національного продукту і довгострокових змін у цінах. Звичайно, кейнсіанська теорія макроекономіки також визнає роль грошей у визначенні сукупного попиту. Основні ж відмінності між двома течіями полягають: а) у підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупного попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом багатьох чинників, а монетаристи головним називають пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за більший ступінь втручання, монетаристи - за менший, за дерегулювання).