Сторінка
2

Санаційна спроможність підприємства

Як показано на рис. 1. оцінка масштабів та глибини кризової ситуації здійснюється на підставі причинно-наслідкового аналізу фак­тичних показників діяльності підприємства в розрізі фінансової та ви­робничо-господарської сфер. Аудит фінансової сфери включає: оцін­ку динаміки і структури валюти балансу; аналіз джерел власних коштів; аналіз структури дебіторської (кредиторської") заборгованості та структури активів; аналіз формування та використання прибутку.

Першим кроком є вивчення динаміки валюти балансу та його струк­тури за кілька років. Тенденція до зменшення валюти балансу свід­чить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської дія­льності. Це, у свою чергу, і може бути головною причиною його неплатоспроможності. У процесі аналізу балансу особлива увага звер­тається на дослідження та розшифрування таких статей:

— товари відвантажені, не оплачені в строк,

— розрахунки з дебіторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в строк;

— збитки звітного й минулих років;

—довгострокові (короткострокові) кредити та позики не пога­шені в строк;

— розрахунки з кредиторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в строк.

Рис. 2. Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту

Наступним кроком є аналіз джерел власних коштів. Оскільки одні­єю з важливих характеристик фінансового стану підприємства є його фінансова незалежність від зовнішніх джерел, то виявляється доціль­ним обчислення коефіцієнта фінансової незалежності, «автономії» (Каш). Він визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу [Кает = ряд. 495 / ряд. 330 балансу]. Практика свід­чить, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суми власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. Що вищим є значення коефіцієнта, то ліпшим є фінансовий стан підпри­ємства (менша залежність від зовнішніх джерел).

Для визначення фінансової стійкості розраховують коефіцієнт фінансової стабільності (Кфс), який характеризує співвідношення власних та позикових коштів [Кфс = ряд. 495 / (ряд. 530 + ряд. 750)]. Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що під­приємство має достатній рівень фінансової стійкості і є відносно не­залежним від зовнішніх фінансових джерел. Нормативне значення Кфс повинно перевищувати 1. Якщо ця умова не виконується, то слід з'ясувати причини зменшення фінансової стабільності (падіння ви­ручки, зменшення прибутковості, необгрунтоване збільшення мате­ріальних запасів тощо).

Важливе значення в процесі аналізу джерел власних коштів має показник фінансового лівериджу (Фд), який характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань і визначається як від­ношення довгострокових зобов'язань до джерел власних коштів [Фд = ряд. 530 / ряд. 495 балансу]. Зростання значення фінансового лівериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто мож­ливість утрати платоспроможності. У такому разі детальніше аналі­зуються показники другого розділу пасиву балансу.

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської та дебіторської заборгованості з фіксацією дати її виникнення та суми. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Креди­туючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати кредити для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторов кої заборгованості.

Досліджуючи це питання, слід ураховувати, що штрафи, пені, не­устойки, які визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражно­го суду про стягнення, відносять на результати фінансово-госпо­дарської діяльності і до їх одержання чи сплати відображають у звіт­ності одержувача та платника відповідно в статтях дебіторів і креди­торів. Дебіторська заборгованість, щодо якої строк позовної давності минув (і підприємство зверталося з позовом до арбітражного суду), з наказу керівництва підприємства списується на валові витрати або погашається за рахунок страхового резерву. Водночас списання боргу внаслідок неплатоспроможності боржника не є підставою для анулю­вання заборгованості. Цю заборгованість треба відображати в балансі не менше п'яти років з моменту списання для можливого стягнення в разі зміни фінансово-майнового стану боржника. Якщо дебітор повні­стю або частково погашає безнадійну заборгованість, яку належним чином було списано, кредитор збільшує валовий дохід на суму ком­пенсації, одержану від дебітора, у податковий період, протягом якого було повернуто вказану заборгованість.

У разі, коли дебітор не погасив заборгованості або кредитор не звернувся до арбітражного суду з позовом про стягнення такої за­боргованості протягом терміну, визначеного законодавством, валові доходи кредитора і дебітора збільшуються на суму заборгованості.

Суми кредиторської заборгованості (щодо яких строк позовної давності минув) перед державними підприємствами, підлягають пе­рерахуванню дебітором у відповідний бюджет не пізніше 10 числа наступного після закінчення строку позовної давності місяця. За не­своєчасне перерахування заборгованості в бюджет стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звер­тають увагу на цільове використання довгострокових кредитів бан­ків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх трьох років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, спла­чених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (в тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Роблять висновок щодо стану відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредито­рами — виробничими партнерами. Оцінюють можливості одержати платіжні поступки, розробляють пропозиції та заходи для стимулю­вання участі кредиторів у санації підприємства-боржника. Структу­ра поточної кредиторської заборгованості досліджується групуван­ням даних у спеціальній таблиці (табл. 1).

Суттєвим аналітичним блоком санаційного аудиту є аналіз структури активів підприємства. Активи підприємства та їх струк­тура вивчаються як з погляду їхньої участі у виробництві, так і з по­гляду оцінки їхньої ліквідності. Зміна структури активів у бік збільшення частки оборотних коштів може вказувати на: