Сторінка
5

Марко Кропивницький (1840-1910) – письменник, драматург, композитор, театральний діяч

Драматург роздумує над трагедією жін­ки й у тих творах, де вона виступає як Другорядний персонаж,— незалежно від жанру. Слова «отут ще живе місце» говорять своїм чоловікам, які катують їх, і позасценічна героїня водевілю «Дійшов до розуму», і Зінька у трагедії «Дві сім'ї». У веселій «комедії з співами» «Джиґун» спокійно, майже з усмішкою, як про щось цілком буденне, розповідає чоловік, як він бив свою жінку: « .так оддубасив, що більш тижня вилежала; аж втомився, б'ю­чи! » І про інших мова йде: «Недзя, брат, їх не бить — такий закон! Закон недзя не сповнять .»

Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організатор­ська діяльність Кропивницького, розгалу­женість, театральних маршрутів — не тіль­ки гастрольних, а й тих, що були зумов­лені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії),— лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному ре­пертуарі, відданість улюбленому мисте­цтву, різностороння обдарованість поро­джували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труд­нощі «акторського напівциганського жит­тя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з одно­думцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.

Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивниць-кий досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенні-ші, найгостріші теми тогочасного життя. Його хвилюють події 1905 р.; в одному з листів він мріє про ті часи, коли правда здолає кривду і можна буде «хоч разочок дихнуть вільним повітрям, почути вільний спів «Марсельєзи»» (б, 503). Кропивниць-кий клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві ди­тячі п'єси та працює над їх постановкою в себе на хуторі.

Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на га­стролях; поховано його в Харкові.

Творчо розвиваючи традиції Котляревського, Шевченка, Гоголя, Островського, Некрасова, Кропивницький зробив свій внесок у літературу критичного реалізму зображенням запеклої класової боротьби в українському селі другої половини XIX ст. Істотної еволюції зазнали його позитивні герої: від довготерпіння й па­сивного протесту до здатності аналізувати обстановку, усвідомлення себе як особис­тості, до соціальної активності. Цілий ряд драм і комедій Кропивницького є своєрід­ним аналогом «ідеологічних» повістей І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, О. Кониського, які І. Франко назвав «першими пробами» малювання нових суспільно-по­літичних течій нашої суспільності.

Визначальними рисами художнього мис­лення письменника є інтерес до найгостріших моральних та політичних проблем сучасності, що знаходив вияв у публіцис­тичній загостреності, сатиричній спрямо­ваності багатьох його п'єс. Твори дра­матурга утверджували реалізм розробкою народних характерів у типових життєвих обставинах. Забезпечуючи український театр поточним репертуаром, у якому пе­реважала традиційна поетика, Кропивницький чуйно сприймав нові життєві яви­ща, події (зокрема, наростання революцій­ної боротьби на рубежі XIX—XX ст.), що й зумовило пошук ним нових драматур­гічних форм.