Сторінка
1

Василь Стус. Життя і творчість

План

1. Трагічна неподільність поезії і долі письменника. Переслідування поета радянською владою:

а) початок життя Василя Стуса;

б) належність Василя Стуса до «шістдесятників»;

в) відрахування з аспірантури через виступ-протест;

г) виступ над могилою художниці Алли Горсь­кої;

д) арешт та засудження до п'яти років таборів і трьох років заслання;

е) знову арешт, потім суд і ще суворіший вирок.

2. Творчість Василя Стуса:

а) перша поетична збірка «Зимові дерева», її основні мотиви;

б) збірка «Веселий цвинтар»;

в) «Палімсести».

3. Образ України у творах Василя Стуса:

а) любов до Вкраїни стає невигойною раною поета;

б) найбільша святиня Василя Стуса — Україна;

в) спогади о рідній землі на чужині.

4. Образ матері-України у творах В. Симоненка та Д. Павличка.

5. Остання збірка Василя Стуса «Птах душі», котра склала три сотні віршів.

Василь Стус. Життя і творчість

Життєва доля Василя Стуса, як писав Іван Дзюба, «кидає гостре опрозорююче проміння на всю його поезію. Біографія і самонастановлення в нього невіддільні одне від одного. Рідкісна, трагічна неподільність поезії і долі». Звідси мужність його ліричного героя дуже важко відокремити від власної Стусової мужності.

Василь Семенович Стус — український поет, літературознавець, правозахисник. Народився він 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. 1939 року батьки — Семен Дем'янович та Ілина Яківна — переїжджають на Донбас у місто Сталіно (нині Донецьк), влаштовуються працювати на один із хімзаводів. 1940 року перевозять до міста дітей. 1954 року Василь закінчує зі срібною відзнакою школу, вступає до Сталінського педагогічного інституту на історико-філологічний факультет за співбесідою (бо медаліст). 1959 року закінчує навчання з червоним дипломом і їде працювати в село Таужня Кіровоградської області вчителем української мови та літератури. Цього ж року (22 листопада) «Літературна Україна» вміщує добірку творів поета з переднім словом Андрія Малишка. Після служби у війську на Уралі працює в м. Горлівці в 23-й школі (1961 - 1963).

У 1963 р. він літредактор у газеті «Соціалістичний Донбас». Але вже з вересня після успішного складання іспитів Стус - аспірант Інституту літератури АН України імені Т. Г. Шевченка. Друкується в часописах «Донбас», «Прапор», «Дніпро».

Василь Стус належав до т. зв. «шістдесятників» — опозиційно настроєних представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму.

Письменник і близький товариш В. Стуса Юрій Покальчук згадує: «Літературне середовище України 60-х років, попри всю ліберальність хрущовської відлиги, не надто гостинно приймало упертого, безкомпроміс­ного, молодого донбаського поета. Може, трохи запізно потрапив він у Київ, < .> бо ті, хто став «шістдесятниками», проскочили вже три-чотири роки тому в шерег вибраних, далі двері зачинилися, й на Україну повзли важкі часи».

Однак Василь Стус багато працює: над дисертацією («Джерела емоційності поетичного твору»), пише вірші, критичні нариси, перекладає німецьких поетів, Гарсіа Лорку.

Влітку 1965 року розпочалися арешти в середовищі української інтелігенції, зокрема шістдесятників. На початку вересня на перегляді фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Украї­на» В. Стус підтримав протест І. Дзюби та В. Чорновола проти цих арештів. А вже наприкінці місяця Стуса відраховують з аспірантури, формально звинувативши в «систематичному порушенні норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», хоча фактичною причиною відрахування був його виступ-протест.

З цього часу він працює на різних роботах — то в будівельній бри­гаді, то кочегаром, то на будівництві метро, то молодшим, а згодом старшим науковим співробітником Державного історичного архіву Ук­раїни, то редактором у відділі технічної інформації Міністерства буді­вельних справ.

У 1966—1968 pp. у видавництвах «Молодь» та «Радянський письмен­ник» лежать без руху його перша поетична збірка «Круговерть» та два варіанти збірки «Зимові дерева». Вони так і не були видрукувані.

Виступивши над могилою по-звірячому вбитої художниці Алли Горсь­кої (1970), Стус остаточно прирікає себе на подальшу мученицьку долю. У січні 1972 року його заарештовують. У звинувачувальному акті колегії з кримінальних справ Київського обласного суду від 12 вересня 1972 p., зокрема, значиться, що «Підсудний Стус, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, що порочили дер­жавний радянський і суспільний устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Так, в період 1963—1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, в яких поро­чить радянський державний і суспільний устрій. У 1965—1972 pp. написав 10 документів антирадянського, наклепницького змісту, в тому числі два листи, що починаються словами «Шановний Петре Юхимови­чу .» (листи до тодішнього глави Української республіки П. Ю. Шелеста - Т. К).

«Я боровся за демократизацію — а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури закваліфікували як націоналізм; мої невизнання практики, на ґрунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злобний наклеп. Мої вірші, літературно-критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, Спілки письменників і до інших офіційних органів сприйняли як докази пропа­ганди та агітації .».

У 1972р. В. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і трьох років заслання. Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поетичні твори, писав заяви-протести проти переслідувань інакодумців в СРСР. Присуджений термін він відбув повністю.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Інші реферати на тему «Література українська»: