Сторінка
3

Образ вовка у фольклорі Українців

Таким чином культ вовка почався із шанування звірів, особливо великих і сильних. При цьому звірі ставали вірними покровителями людини, коли з ними вміло складувано умову чи дружбу. Тотемізм розвивався дуже поволі, і залишки його позостались скрізь, а також і в нас, хоч і малі. Тотема не можна було вбивати, — йому треба завжди годити й належно годувати, за що він допомагає, або хоч не шкодить. Шанування звірів було ще й у тому, що поважні люди приймали собі якусь звіринну назву, напр. у „Слові о полку Ігореві" князь зветься Туром, а звіриних прізвищ у нас і тепер дуже багато, напр.: Вовк, Лев, Лисиця, Заєць, Півень й багато інших.

Стародавня стаття: „Толкованіє имен человіческих" подає, що люди часто вживають імена вовчі замість агнчих. Автор погрожує: “Хто приймає вовче ім`я, той „вмісто світа тму удержав, душу свою погубит!" В епоху тотемізму постала велика персоніфікація звірів, що відбилося і в самій мові; наприклад вирази: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-медвідь і т. ін. Це уосібнення звірів ясно вказує і на спосіб життя, — на ліс та на ловецьке зайняття. Крім того у культ тотема входило перерядження тотемом, танці та ігри, якими було в нас ходжен-ня з козою чи медведем Різдвяними Святами; звичайно, це залишок тотемізму стародавніх часів. Досі він зберігся у формі казок, приказок. Крайньою формою вираження підсвідомого є лікантропія – усвідомлення себе вовком, ця хвороба відома ще з середньовіччя, але досі її не змогли гідно пояснити, бо люди ототожнюють себе тільки з вовками і ні з якими іншими тваринами.

Таким чином в цій роботі розглянуто вовка в світлі фольклорного, історичного та релігієзнавчого вивчення. Оскільки джерела вивчення досить обмежені, то дуже важливо консолідувати матеріал що вивчався різними галузями науки, щоб на грані їх поєднання знайти істину.

Вовк – грізний, сильний та швидкий хижак середньоєвропейських просторів. Давні люди, що населяли ці місцевості зробили його своїм тотемним символом, оскільки у обряди входили ритуали перевтілення у тотемного звіра – пізніше у різноманітних ініціальних обрядах ініціацій у соціально-вікові групи широко використовували символіку та обрядовість. З писемних джерел відомо про вовко-, песо-, ведмедьолюдей воїнів. Вони ходили у бій у шкурах відповідних звірів та входячи у бойовий транс перевтілювались чи впускали в себе дух тотемного звіра, що жахало супротивника та додавало співплемінникам сили та натхнення. Варто зазначити, що вживання наркотичних речовин перед боєм є не доведеним, в той час як використання таких під час ініціацій фіксується багатьма джерелами. Пізніми проявами перевтілень є легенди про вовкулаків та січовики-запорожці. Останні за переказами перекидалися вовком чи хортом і в такому вигляді перемагали ворогів. Зокрема загальна назва козаків – сірома корелює з сіроманець – вовк, а прізвисько кошового отамана Івана Сірка – з повсяклюдною кличкою собаки. Таким чином вони продовжували традиції Києворуських князів, що також мали дивну здатність перетворюватись як у „Слові о полку Ігореві". Більше того лінгвісти стверджують, що волхв споріднений до волк, а з останніми волхвами боролися в XIV ст., через V віків після хрещення Русі. Доречі ця дата стала переломною у відношенні до вока серед священнослужителів – християнство, як релігія Пастуха та овець його не могла прихильно ставитись хижака. Відмінність між східною Європою та західною зокрема полягає в різниці християнств – католики підім’яли під себе більшість місцевих вірування, а потім залізною рукою інквізиції викорчували всю єресь. В той час як православні перенесли більшість своїх символів та вірувань у нову віру. Таким чином вовкулака то нещасний хлопець, якого дівка чи чаклунка перетворила на вовка, а вервольф – сам злий чаклун, що вступив у зговір з нечистим та знущається з людей. Аналіз багатьох фольклорних джерел приводить до розуміння, що лікантропія та оборотництво це одна з сторін старовинної медалі – свідомості лісових мешканців стародавньої України. Іншу медаль викарбуємо ми: або знищимо вовків так і не навчившись жити у гармонії з природою чи нарешті візьмемо собі найкращі риси цього лісового мисливця.

Список використаних джерел:

1. Власова М. Русские суеверия: Энциклопедический словарь. — СПб.: Азбука, 2000.

2. «Історія релігії в Україні». Т.1: Дохристіянські вірування; Прийняття християнства. - К.: Укр.Центр духовн. Культури, 1996.

3. Зап. Т. Данилюк і Н. Баран 1990 р. в с. Нуйно. - Поліська дома: Фольклорно-діалектологічний збірник. (Посібник для вчителів) / Упорядкування В. Давидюка і Г. Аркушина. - Вип. І. - Луцьк, 1991. - с. 65.

4. Залізняк Л.Л. Новітні міфи в індоєвропеїстиці Східної Європи //Археологія. – 2002.

5. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. – К. Бібліотека українця, 2004

6. Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. В 6-ти ТОМАХ. http://litopys.org.ua/hrushukr/hrushe.htm

7. Ссимвол “волк”, http://www.canislupus.ru/

8. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. В трех томах. Том 1. – М.: Современный писатель, 1995.

9. Элиаде М. ОБРЯДЫ И СИМВОЛЫ ИНИЦИАЦИИ:БЕРСЕРКИ И ГЕРОИ Перевод Д.Громова по M.Eliade. Rites and Symbols of Initiation. N.Y., 1965.