Сторінка
2

Поезія рідного краю: творчість В.Рябого та Я.Руданця

Треба пам’ятати, що основний поштовх до зародження літературно-мистецьких традицій як на Коломийщині, так і по всій Галичині, належить “Руській трійці” – Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу та Якову Головацькому – студентам Львівського університету, які першими у краї видрукували народні пісні зрозумілими всім мовою і шрифтом, і цим вивели наше слово на сторінки газет й альманахів. Вони першими зважилися відкрито розпочати проповіді в церкві українською мовою, започаткували її вихід на широку аудиторію та сцену. Їх приклад повів за собою десятки інших послідовників. Вони першими піднесли галицькі проблеми на загальнослов’янський рівень, відкривши тим самим доступ нашій кільтурі до слов’янських культур.

[3, с. 3]

Та все звіювалось. Колись люди потай від влади зустрічались, шукали заборонені вірші, читали та обговорювали їх. А тепер, коли дозволено друкувати і читати все, що забажаємо, ми не хочемо, бо не модно. Дуже гарно і точно було написано про це в Інтернеті. Невідомий автор досить оптимістично дивиться на сьогодення з великою надією на кращі зміни по відношенню до літератури. Ось що він написав: “Настало ХІХ століття з його друкарнями й часописами, книжками й театрами. Відтоді ідуть до нас відомі поети й віршарі, що осідали в місті над Прутом, що гойдалися тут у колисках, сиділи за гімназійними лавками.

Століття ХХ посилило поетичний розвій коломийців. Понищене репресіями, війною і заповнення чужинцями, місто над Прутом у 1950-ті роки знову сідлає своїх Пегасів. Через десятиліття з’являються такі нові імена: Я. Свищук, Д. Ужитчак, І.Стефурак, Я.Ясінський, Я.Ярош, Б. КравчукЮ В.Довірак. А за ними – ще новіші: Н.Стефурак, О.Бабій, В.Рябий, Я.Руданець, О.Слоньовська, М.Лазарук, М.Томенко, А.Кох та інші.

І нарешті 1990-ті роки – роки сподівань і розчарувань, час відчутності цензури і відсутності коштів на видання книжок.

[14, с. 1]

Під час пошуку інформації для моєї роботи я, не жаль, не стикнулася з жодною науковою роботою про поетів мого рідного краю. Тому я не можу з точністю стверджувати чи казати про якісь дослідження поезії Коломищини. Та мушу з впевненістю сказати, що неодноразово натрапляла на книги – дослідження поетичного міста. Одним з таких дослідників є краєзнавець Степан Андріїшин, який дуже гарно і, на мою думку, точно сказав про на край: “Літературно-мистецька Коломийщина є унікальним явищем історії української культури”. І це справді так. Але, на превеликий жаль, як мені вдалося вияснити, література мого рідного міста є маловивченою. Більшість коломиян зовсім не цінують того доробку і того скарбу, який мають уже не одне десятиліття – поезія. Якщо деякі краєзнавці і пробували зібрати найбільше відомостей про літературну Коломию в одній книзі, то, мені здається, у них це погано виходило. Я сама не здогадувалась про такі кількість талановитих людей лише у моєму місті. А отже, мені здається, що одній людині важко зібрати всі відомості про всіх літераторів Коломиї. Малопомітні, маловідомі і, на перший погляд, прості письменники випадали з поля зору багатьох краєзнавців. Можливо, саме це наштовхнуло мене на те, щоб більше дізнатися про хоча б декого з таких поетів.

Так як я вирішила дослідити не лише творчий, а й життєвий шлях двох найцікавіших і найтаємничіших для мене поетів Коломиї, то з самого початку я збирала все про письменництво мого рідного краю, а потім різну літературу, яка мала хоч якесь відношення до теми мого дослідження. Можливо, комусь здасться дивним те. Що я шукала інформацію про письменництво на Коломищині, але все, в тому числі і поезія, мало свій почато. Можливо, серед цього матеріалу я могла б знайти відповідь на питання. Що дуже мене цікавить: що заставляє поетів писати? Щодо літератури, яка безпосередньо стосується життя, творчості і характеру поетів, про яких я вивчала в цій науковій роботі, то вона мені була потрібна для того. Щоб скласти власну дужку про поета, як митця і як просту людину.

Звичайно, однією літературою я не могла обійтися. Для цікавості моєї роботи мені потрібно було придумати і додати щось своє, що зацікавило б кожного. Так як я хочу стати журналістом, я вирішила сама познайомитися з кожним із двох поетів і поспілкуватись, зробивши цим самим маленьке журналістське розслідування. При зустрічі, чи навіть при телефонній розмові з поетом головним моїми методами були уважне слухання та запам’ятовування. Адже мені потрібно було написати і висловити мої враження та думки щодо почутого і побаченого. Я хотіла, щоб ті, хто читатиме чи слухатиме мою роботу відчували ті переживання, ту безнадійність і водночас величезну віру в те, що все вийде і що все буде гаразд. Але головним методом мого дослідження було описання і висвітлення вибраної мною теми через моє осмислення. Емоції та світосприйняття. Я хотіла, щоб кожен зрозумів необхідність мого дослідження так, як це розумію я.

РОЗДІЛ ІІ. У ЙОГО ВІРША ЗВУЧИТЬ

2.1. Зустріч з Ярославом Руданцем

Перше знайомство та спілкування з Ярославом Григоровичем Руданцем.

Моє перше знайомство з цим поетом відбулося ще в ранньому дитинстві, коли мені було день 6-7 років. На одній з книжних полиць у мене вдома лежали дві зібочки, ще тоді невідомого мені поета Ярослава Руданця – “Вітер і вічність” і “Хвилина дощу”. Тоді я просто перечитувала вірші і не здогадувалась, що колись мені випаде шанс познайомитися з самим митцем.

Моє перше уже свідоме знайомство з Ярославом Руданцем відбулося в рідній школі 29 листопада 2005 року. Я не знаю, чому саме життя і творчість цього поета я обрала для дослідження, але точно знаю, що цей поет заслуговує не лише на всеукраїнське визнання, а на щось більше і вище.