Сторінка
2

Чортків

Початок XV ст., як бачимо, позначається наступом польської шляхти на західне Поділля з Червоногородом і на середнє з Кам'янцем. Коли в 1434 р. помер Ягайло, то західна частина Поділля вже більше не вернулась до Литви.

В ході численних кривавих міжусобиць та боїв чужин­ців за благодатні землі чимало горя зазнали галичани. Урожайний чорнозем та сприятливі кліматичні умови приваблювали польську шляхту з їхніх пісків, а королі щедро роздавали нові землі своїм прислужникам Гербуртам, Бучацьким, що ставали на сході вельможами. З кожним роком посилювалась польська колонізація, особли­во вона поширилась після Люблінської унії 1569 р. Тоді майже вся територія пізнішого Заліщицького повіту з столицею тодішнього Червоногородського повіту, а також Кудринці над Збручем належала магнатам Язловецьким, південна частина Чортківського повіту (з центром в Ягольниці) і північна частина Борщівського повіту (з центром в Озерянах) — до можновладців Лянцкоронських, а місто Чортків — до Чортковських. За вельмо­жами на Галичину посунула дрібна шляхта, вона поспіш­но укріпляла замки, споруджувала костьоли. Запанували в «кляшторах» домінікани в Чорткові і Червоногороді. В тих часах магдебурзьке право дістали міста Червоного род (1448 p.), Чортків (1522 p.), Гусятин (1559 pік.

Польський устрій, заведений в 1435 р. на українських територіях, передав усю землю й ліси шляхті і закріпив за нею селян, їхня доля дедалі ставала важчою. Окрім цього, трудовий люд ставав першою жертвою від частих розбійних нападів татарських орд, а заможні мали мож­ливість вчасно втекти чи перебути осаду в укріплених фортецях. Тільки за сто років (1450—1556 pp.) таких хи­жих набігів нараховують 86, а в 1575 р. кримчаки полони­ли і погнали в рабство 35 тисяч українців.

Страждало місцеве населення не тільки від татар­ських розбоїв, а й від пограбувань шляхти. Невипадково тому в 1647 р. відбулася кривава сутичка між мешканця­ми Чорткова і загоном челяді шляхтича Петриковського.

Як і всі шляхетські або магнатські міста, Чортків, аби після вилюднення привабити нових поселенців, впрова­див певні привілеї для новоселів, проголосив для них всі­лякі свободи. Поступово почали розвиватись ремесла, їх наприкінці XVII ст. вже налічувалось 12. Умільці ткали полотно, виготовляли залізні вироби, гончарний посуд, черепицю, віск, зброю. В місті діяла сукновальня, меха­нізми якої приводились в дію водяним колесом. Розвину­ті були шкіряне й ткацьке ремесла. Всі ці багаті ремісничі вироби, як і земля, належали не селянам і цехам, а були власністю польських магнатів Чортковських, Гольських, Потоцьких, Садовських. Крім цього, вони змушені пла­тити власникам податки за поле, сіножаті, пасовиська, за користування лісом, давати кошти церкві, утримувати військо, лагодити греблі, мости, охороняти замок. Хоч справами міста відав магістр на чолі з бургомістром, су­дові справи здійснювала судова лава, керована війтом,

феодали постійно втручалися в самоврядування і зводи­ли його нанівець. У середині XVІ ст. в Чорткові налічува­лося близько 200 будинків, проживало до 1 тисячі чоловік. Після надання права проведення двох ярмарків на рік і тижневих торгів Чортків перетворився на значний торго­вий центр.

На перший погляд, життя в місті ніби вже врегулюва­лось, йому б тільки багатіти й розвиватись, однак укра­їнське населення, що своїми руками творило багатства, залишалось, як і раніше, убогим, ледве зводило кінці з кінцями. Польська шляхта старалася розширити свій вплив в українських землях і за допомогою релігії. Опло­том римо-католицької експансії був монастир ордену домініканів, споруджений в Чорткові (1604 р.) разом з ко­стьолом. В центрі міста і сьогодні височить римо-католицький костьол, який своєю архітектурною викінченістю поступається лише Львівському кафедральному. Старе приміщення костьолу і монастир в 1663 і 1683 роках від­відали польські королі Ян Казимир та Ян Собеський з глибини віків відлічує свою багату історію сивочолий Чортків. Перші відомості про це старовинне місто сягають 1552 року. А ще Чортків друге за величиною мі­сто області. Невипадково тому вище приділено досить місця опису історичних подій, які творились в Галичині того часу і-які, зрозуміло, були тісно пов'язані з подіями виникнення і розвитку міста, з тими бурхливими хвилями періодів, які або піднімали на вершину, або кидали у вир відчаю й розпачу, аби знову звестись, вижити, утверди­тись на рідній землі. Це єдине святе прагнення гартувало і єднало чортківців, давало наснагу до мужності і творчості.

А боронити свою землю і творити вони вміли. Які б важкі обставини не складалися, однак творчий дух наро­ду не згасав, розвивалась культура, розбудовувалось місто, зводились палаци і церкви, зміцнювались оборонні укріплення. За короткий строк у Чорткові був зведений дерев'яний замок. До наших днів височать під Вигнанською горою дві з трьох башт пізнішої фортеці та житло­ва споруда. Колись це була міцно укріплена резиденція феодалів, а відтак стала козацькою фортецею. П'ятибіч­на у плані з баштами на рогах та брамою, вона вважаєть­ся характерною спорудою перехідного типу. У дворі вибудуваний палацовий та господарський корпуси, зовніш­ні стіни яких водночас були оборонними мурами з бійницями. Як видно з решток фресок, зазначає Г. Логвин, великий знавець стародавніх мистецьких пам'яток, палац у замку був розписаний на світські теми. Першим його господарем став власник міста С. Гольський. На місці дерев'яного у 1610 р. вимуровано кам'яний замок, і новий його власник К. Садовський у 1779 р. здав в оренду під склади місцевому австрійському гарнізону. Австрійські окупанти в 1863 р. перетворили фортецю на тюрму для польських повстанців.

Поблизу Чорткова в с. Ягольниця польський феодал С. Лянцкоронський в 1630 р. на високій горі теж спо­рудив фортецю, яка вважалась однією з найміцніших твердинь на Поділлі. Тут свого часу побував Богдан Хмельницький. В XIX ст. замок перебудовано на тютю­нову фабрику, яка існує й донині.

Значну оборонну роль відіграли ці могутні споруди. Досить сказати, що Чортківський замок шість разів ви­тримував облогу чужинців і лише в 1640 р. ним оволоділи кримські завойовники. Особливо спустошливими вияви­лись наскоки на місто татар, волохів, турків у 1634 і 1649 pp. В 1655 р. замок здобуло московське військо і за­брало його власника Павла Потоцького з родиною в не­волю.

В добу козацьких повстань Чортківський замок слу­гував захистом можновладців од народного гніву. Коза­цький ватажок Северин Наливайко із сусіднього Гусяти­на, син ремісника-кушніра, закатованого посіпаками маг­ната Калиновського, підняв своїх знедолених земляків у бій проти гнобителів; вогонь повстання 1594—1596 рр, перекинувся і на чортківські землі. В добу Хмельниччи­ни повстанські рухи відбулися в Копичинцях, Білобожниці, Коцюбинцях, не оминули вони й Чорткова. Жителі міста восени 1648 p., з'єднавшись з козацьким військом, оволоділи замком, вигнали шляхту, знищили польські окупаційні документи, разом з жителями села Білої ви­зволили місто Бучач. Наступного року серед літа один із козацьких загонів знову визволив Чортків, але після укла­дення Зборівського миру змушений залишити його. Від­тоді тут надовго запанували польські загарбники.