Сторінка
6

Село Уторопи

Але і за колючим дротом муза Тараса не змовкла. У 1983 р. в США вийшла збірка його тюремних поезій “Із-за грат”.

У 1990 р в Україні, через 23 роки після першої побачила світ друга збірка “Князь роси”, удостоєна Шевченківської премії в 1992 р.

Одночасно у Великобританії з’явилась книжка його віршів “Строфи із Голгофи”.

Після виходу з тюрми його чекала типова доля – недоля: гнаний, переслідуваний, без прописки, без засобів на існування, працював на різних принагідних роботах. А у день поетового народження в 1990 р. йому спалили рідну хату в селі Уторопи. Дві валізи рукописів пішли з вогнем.

Єдиною розрадою (чи мукою) для Тараса була поезія. В 1994 р. виходить остання за життя поета книжка “Чага”.

29 березня 1995 р. не стало Тараса Мельничука, поета-страдника, лауреата Державної премії України ім Т.Г.Шевченка.

Позвали його, як він і заповів, на рідному батьківському обійсті.

З поетичного небосхилу України скотилася ще одна яскрава зірка, ймення котрої Тарас Мельничук.

Необхідно, хоч коротко згадати уторопських правознавців – братів Петра і Василя Біленчуків, синів Дмитра Біленчука, які користуються серед уторопчан заслуженою повагою.

Петро Біленчук народився 6 липня 1949 р. в сім’ї уторопських селян. Після закінчення восьмирічної та середньої школи вчився в Національній академії внутрішніх справ. Тут в 1983 р. захистив кандидатську дисертацію. Отримавши науковий ступінь кандидата юридичних наук, він залишається працювати в Києві, займається науковою і педагогічною працею. Він є автором понад 4000 наукових праць у галузі конституційного права, кримінального процесу та судової психології. Він сьогодні – відомий учений юрист не тільки на Україні, а й далеко за її межами.

А Василь Біленчук народився 26 травня 1938 р. Після служби в Радянській армії працював у відділах Львівської міліції, де пройшов шлях від молодшого лейтенанта до полковника. В цей час він закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка, а далі вчився в Національній Академії Міністерства Внутрішніх Справ.

Він палкий патріот рідного села, закоханий у свою рідну Гуцульщину, активний громадський діяч у національному відродженні рідних Уторопів Перебуваючи постійно у Львові, він часто навідується у рідне село. Разом зі своїм братом Петром Біленчуком – вони за свої власні кошти спорудили в Уторопах величавий пам’ятник обеліск борцям за волю і незалежність України та пам’ятний знак на честь одержання містечком Магдебурзького права 1524 року.

Також брати Біленчуки допомагають своїм односельцям у будівництві міських доріг, мостів та у вирішенні багатьох питань, які стоять перед рідним селом.

Крім згаданих видатних осіб, життя яких пов’язане у Уторопами, треба декількома словами згадати відомих утороп чан, так би мовити “молодшого покоління”, які своєю діяльністю продовжують вписувати нові сторінки в славну історію села Уторопи.

До них належить відомий поет-пісняр Петро Хрущ. Він народився 1949 року в селянській родині. З замолоду він почав писати пісні, які користуються популярністю. В селян Гуцульщини. Це такі, як “Впали дрібні роси”, “Червона калина”, “Дивна пісня”, “Коні мої, коні”, “Дорога поміж гори” та інші, які часто звучать по республіканському радіо.

Досить помітними постатями в історії села є Василь та Дмитро Курищуки.

Василь Курищук – педагог, пройшов шлях від вчителя до директора школи, удостоєний звання “заслужений вчитель України”. Сьогодні він завідує відділом освіти Косівської райдержадміністрації. Але не лише педагогічна діяльність є його покликанням. Його великим захопленням є література. Він впродовж багатьох років досліджує літературну діяльність письменників - уродженців Яблунева Миколи Матіїва-Мельника та Василь Атаманюка. Він автор ґрунтовних розвідок про життя і творчість цих письменників.

Дмитро Курищук журналіст, більше чверть століття працює у засобах масової інформації. Він – власний кореспондент Національної радіокомпанії по Івано-Франківській області, член спілки журналістів України.

Серед уродженців Уторопів широко відоме нині ім’я Мирослава Табахарнюка. Він засновник і керівник комерційно-технічної фірми “Крок”, який проводить широку благодійницьку діяльність, надає спонсорську допомогу малозабезпеченим сім’ям, інвалідам, школам, дитячим садкам, тощо. Він активно допомагає у проведенні різних патріотичних заходів, які відбуваються в Уторопах.

В селі заслуженою повагою користуються вчителі місцевої школи, медичні працівники та працівники культурно-освітніх установ. І так вчителька Оксана Цимбалюк з 1995 р. керує прославленим учнівським ансамблем “Смерічка”, другий вчитель – Кашевка Юрій проводить велику роботу по дослідженню історії села. Він записує від старожилів спогади, легенди, пісні про минуле Уторопів, а це має величезне значення для патріотичного виховання уторопчан.

Хочемо також нагадати, що деякі громадяни с. Уторопи з тих чи інших причин виїхали поза межі України і проживають тепер за кордоном. Але більшість з них підтримують постійний зв’язок зі своїми односельчанами і надають різноманітну допомогу для розквіту рідного села.

Підсумовуючи все вищесказане про село Уторопи, якому минає більше 630 років від дня першої письмової згадки, необхідно підкреслити, що сьогодні являє собою це гуцульське село: Отже, в селі проживає тепер 2432 жителів і налічується 960 господарств, через село пролягає заасфальтована дорога Коломия-Косів, село радіофіковане, є відділення зв’язку, працює АТС.

В селі працює нова, збудована в 1963 р. середня школа, дитячий садок, 2 фельдшерсько-акушерські пункти, 2 кооперативні крамниці і закусочна. Активно працює товариство “Просвіта” - голова Я. Грабовецький.

Мешканці села люблять свої Уторопи, пишаються ними та дбають про його майбутній розквіт.

Село Уторопи, як в минулому так і тепер, дуже гарне, мальовниче, одне з чудових сіл нашого Прикарпаття. Коли їдеш дорогою із Коломиї, через Уторопи, на Косів, то годі налюбуватися красою села, красою Карпатський гір. Справа дороги, зразу за селом, піднімаються вершини гір, вкриті темно-зеленими смерековими лісами, а серед них виділяються світло-зелені буки; зліва дороги, вниз простяглися гаї, поля, а далі в далині видніють села Ковалівка і Мишин. Кожний тут струмочок, озерце, вершина гори оповиті легендами. Між ними одна легенда пов’язана з невеличким озером і цю легенду ми хочемо розказати на завершення нашої розповіді про с. Уторопи.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Інші реферати на тему «Краєзнавство, етнографія, етнологія»: