Сторінка
7

Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

Водночас в у КЗпП вживається і термін “особливості регулювання праці” (ст.7), “особливості праці” (ст.3). На думку авторів науково-практичного коментарю до законодавства України про працю визначення предмета правового регулювання в одних випадках як трудових відносин, а в інших як праці викликане зовсім не прагненням законодавця урізноманітнити термінологію, поліпшити стиль і надати тексту вишуканості словесного вигляду. Вкладаючи у поняття “трудові відносини” широке розуміння, розуміючи їх як всі відносини що регулюються КЗпП, законодавець почав вживати знову “регулювання праці” та “особливості праці” у тому разі, коли у КЗпП йдеться про регулювання трудових відносин у звуженому смислі, як відносин між працівником і власником (підприємством) зміст яких становить праця працівника і відповідна діяльність працедавця. [14]

Отже, предмет трудового права складають індивідуальні та колективні трудові правовідносини. До індивідуальних трудових відносин які становлять основу (ядро) предмету трудового права відносяться ті, які мають своїми суб’єктами працівника та працедавця. До них відносяться : відносини по укладанню зміні чи припиненню трудового договору, по оплаті праці, по відповідальності обох сторін за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань, по дисципліні та охороні праці та деякі інші. Основними особливостями їх є: дія їх в умовах трудового розпорядку, наявність єдиного джерела – трудового договору, зміст цих відносин зводиться до двостороннього виконання сторонами трудового договору покладених на них обов’язків.

ІІІ. РОЗДІЛ.

Колективні трудові відносини як предмет трудового права.

Поряд з індивідуальними трудовими відносинами у предметі трудового прав є відносин, що функціонують одночасно з ними – відносини по участю працівників в управлінні виробництвом, по колективним переговорам, по укладенню та виконанню колективного договору, по встановленню умов праці, по охороні праці, по контролю і нагляду за додержанням трудового законодавства, по вирішенню колективних трудових спорів, по участі профспілок при регулюванні трудових відносин. За термінологією Міжнародної організацією праці ці відносини отримали назву колективних трудових відносин на відміну від індивідуальних трудових відносин за участю працівника. Колективні трудові відносини покликані обслуговувати відносини найманої праці.

Наявність у предметі трудового права не тільки індивідуальних трудових відносин, а й колективних трудових відносин зумовлене тим, що трудове право зорієнтовано на колективну працю. Трудова діяльність окремої особи – письменника, вченого, художника, яка не пов’язана з застосуванням найманої праці, і яка виконуються власними силами, на власний ризик – трудовим законодавством не регулюються. Якщо ж письменник або вчений працює в трудовому колективі видавництва або наукової установи на основі трудового договору (контракту), то мають місце трудові відносини, які засновані на найманій праці, і внаслідок цього вони регулюються трудовим правом.

1978 році ідеї колективних трудових відносин була висунута науці трудового права професором С.О.Івановим, професором Р.З.Лівшицем, професором Ю.П.Орловським, а також підтримана та розвинена А.Р.Мацюком. Цими вченими була обґрунтована однорідність та цілісність предмету трудового права, подане глибоке та аргументування колективних трудових відносин, трудовий характер відносин між трудовим колективом, комітетом профспілки та підприємствами, доведено, що предмет трудового права складають індивідуальні і колективні відносини. [15]

Однак, не всі вчені – фахівці з трудового права сприйняли цю позицію. Наприклад, професор А.С.Пашков передбачав, що колективні відносини носять лише організаційний характер по встановленню умов праці і не можуть бути визнані трудовими відносинами поряд з індивідуальними трудовими відносинами.[16]

Виробництво матеріальних і духовних благ здійснюється колективною працею, шляхом об’єднання зусиль працівників. Колективний характер праці має базовий, об’єктивний характер. Колективна трудова діяльність створює реальну систему суспільних зв’язків-відносин.

У сфері колективних трудових відносин виникають колективні інтереси, які реалізовуються наведених вище відносинах. Слід підкреслити визначальне значення колективних інтересів саме в сфері праці, як матеріальної основи, всезагальної умови людського суспільства, - особливо в умовах глобалізації економіки, розширення міжнародних зв’язків. Такі інтереси у сфері праці врегульовані правим і знаходять своє вирішення у все більш розширеному організаційно-правовому механізмі їх узгодження, взаємодії і обов’язково, захисту.

На думку М.Б.Болотійної та Г.І. Чанішевої, до групи колективних трудових відносин входять:

1. Відносини соціального партнерства.

Інститут соціального партнерства – це узгодження соціально економічних інтересів між колективами найманих працівників та колективами працедавців. У сфері соціального партнерства входить досягнення консенсусу по питанням забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплатних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з додержанням техніки безпеки, вимог до охорони здоров’я робітників в процесі праці, оплати праці і забезпечення відновленої та стимульованої функції заробітної плати, прав робітників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці та відпочинку; забезпечення права робітників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства; визначення соціальних стандартів і встановлення їх мінімальних меж; встановлення порядку проведення колективних переговорів та ін.

Основним джерелом інституту соціального партнерства є угода. Угода – це правовий акт, який укладається між соціальними партнерами, який містить їх зобов’язання по встановленню умов праці, зайнятості і соціальні гарантії дня працівників держави, галузі, регіону.

Сторони угод визначені статтею 3 Закону України “Про колективні договори і угоди”. Вони визначаються в залежності від того, на державному, галузевому чи регіональному рівні укладається угода. Сторонами генеральної угоди, яка укладається на державному рівні, виступають: професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів та укладання генеральної угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників держави. В Україні з 1997 року з’явився також новий соціальний партнер – Український союз промисловців та підприємців.